З чим у Вас асоціюється Україна? Навіть не так!

Уявімо, Ви зустріли іноземця. У розмові з ним Ви колись та прийдете до питання: "А що Ви чули/знаєте про Україну?". Не знаю як у Вас, але в мене часто виникало розчарування після отриманої відповіді. Кривити душею немає чого, ПРО НАС НЕ ЗНАЮТЬ! А якщо знають, то дуже поверхнево.

Інфографіка: http://brandukraine.org/k/

Українці не вміють себе піарити. Не вміють формувати позитивний імідж не тільки на рівні глобальному, а й у себе в країні. 

Зараз, момент піднесення національної свідомості, слід використовувати для ФОРМУВАННЯ НОВИХ СМИСЛІВ, залишивши в минулому старі штампи, шрами та шаровари.

Не буду вигадувати новий велосипед. Про нові сенси дуже влучно написала ще в далекі 90-ті Ліна Костенко. Її есе "ГУМАНІТАРНА АУРА НАЦІЇ, або ДЕФЕКТ ГОЛОВНОГО ДЗЕРКАЛА" нині актуальний як ніколи. 

Пропоную всім не полінуватися і прочитати, або поновити його в своїй пам'яті.

Щоб написане знову не почало припадати пилюкою, давайте спробуємо вже ЗАРАЗ формувати нові сенси. Ознайомтеся з думкою Ліни Костенко!

Про рефлексії пишіть у коментарях і пропонуйте план дій. Систематизуємо і почнемо діяти!

Декілька влучних цитат із есею:

Поки українці думають, що Анна Ярославна, королева Франції, - київська княжна, то десь у Ярославлі, у глибині Росії, реставрують якийсь будинок під готель "Анна Франс", відкривають пам'ятник Ярославу Мудрому, і президент Росії нази­ває його "первым русским князем-реформатором". А українська делегація за його спиною тільки знічено усміхається.

А де наша універсально-державницька теорія? Я не закликаю до троглодитсько-шовіністичних ідеологем, але ж потрібна концептуалізація підвалин, на яких має стояти держава. Наріжним каменем таких підвалин у цивілізова­ них народів завжди була Книга, культура.

Французький історик Шерер, на­ приклад, писав про українців так: "Ми побачимо батьків, що передали своїм синам почуття гордості бу­ти незалежними й залишили їм у спадок саму тільки шаблю з девізом: "Перемогти або загинути!" Цілком інший образ нації. Де ж тут стояння на колінах, де хронічний сон, де три гетьмани з двох українців? Це, по­вторюю, так бачив українців француз.

Але він же й писав: "Ці чесноти, що викликають за­хват, коли йдеться про греків чи римлян, можливо, вва­жатимуться варварськими у розповідях про козаків". Так і сталося. Чому? Знову ж таки, питання оптики і то­го головного дзеркала, яке чомусь не фокусує правди.

Україну більше знають у світі через її спортсменів і корупціонерів, ніж через те, що є її суттю.

Українці - це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія історичної пам'яті і якісні втрати самого національного генотипу. Образ її спотворювався віками, їй приписува­лася мало не генетична тупість, не відмовлялося в муж­ності, але інкримінувався то націоналізм, то антисемі­тизм. Велике диво, що ця нація на сьогодні ще є, вона давно вже могла б знівелюватися й зникнути. Фактич­но це раритетна нація, самотня на власній землі у своє­му великому соціумі, а ще самотніша в універсумі люд­ства. Фантом Європи, що лише під кінець століття по­чав набувати для світу реальних рис. Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письмен­ників, митців. Неврастеніків просять не турбуватися.

Тільки не треба чекати, щоб хтось вам зробив ваше власне індивідуальне дзеркало і вмонтував його в систе­му суспільних дзеркал. Кожен має зробити це сам. Демократія тим і добра, що при демократії не дер­жава руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації.