Відомо, що в рамках міжнародного фестивалю про права людини docudays ua проходить унікальний захід під назвою жива бібліотека.

На нашому порталі ГУРТ, шановні читачі, ви вже мали нагоду прочитати про цей проект, хто є його організатором, як він виник і яку мету він ставить перед собою.

Цьогоріч мені випала нагода стати учасником живої бібліотеки в якості живої книги. Запропонувала мені знайома, з якою я брала участь у проекті «Спікерське бюро». Я, не вагаючись, погодилась. Перш за все мене зацікавило те, що захід передбачає живе спілкування з людьми, а оскільки я займаюсь журналістикою, то мені вдвічі цікавіше: по-перше, я маю можливість відчути себе в ролі інтерв’єра, а по-друге, це шанс познайомитися з цікавими особистостями, з якими я згодом зможу поспілкуватися для створення матеріалів у моїй роботі.

Власне, все так і сталось. Але не буду забігати наперед, тому про свої враження в амплуа живої книги, розповім наприкінці.

Організатори бібліотеки, справді, шукають такі книги, які б були цікавими для читачів і, щоб діалог між читачем і книгою передбачав розмову не на буденні теми, які можна обговорити в соціальних мережах, а щоб віч-на-віч читач міг поставити питання, яке його хвилює і викликає живий інтерес безпосередньо тій людині, яка може об’єктивно відповісти на поставлене запитання, спираючись на власно здобутий досвід чи розказати про свої досягнення у тій чи інші сфері, чи про діяльність своєї організації, в якій людина працює, чи про пережиті емоції через ту чи іншу ситуацію. Те, чим може поділитися жива книга з читачем, напередодні обговорюється з організаторами заходу.

Я вирішила поговорити з читачами про журналістику та людей з порушеннями зору, оскільки безпосередньо з ними пов’язана.

В перший же день в мене було шість читачів. Напевно, одним з перших питань, які мені ставили, це питання, як людина з порушеннями зору може бути журналістом. Та й справді, мало хто знає про те, що існують програми екранного доступу, які дозволяють людині з порушеннями зору бути користувачем комп’ютера і, таким чином, за ним працювати.. Тому я розказувала про те, що існують такі програми і, що незряча людина користується інтернетом, читає книжки, переглядає фільми, спілкується в соціальних мережах, слідкує за подіями та заходами, які її цікавлять, одним словом, така людина має доступ до інформації і її знання про довколишній світ  не обмежується лише теле- і радіомовленням або залежністю від рідних та друзів, як це вважає більша частина суспільства. А погодьтесь, що перед користувачем пк відкривається чимало можливостей для реалізації себе, як фахівця у тому чи іншому напрямку діяльності. Тому людина з вадами зору може бути працівником установи, фірми чи закладу, в яких виконання роботи здійснюється через комп’ютер. Нині серед молоді з вадами зору є програмісти, юристи, журналісти, історики та решта професіоналів з багатьох інших галузей.

Коротко кажучи, сучасні технології допомагають себе реалізовувати і рухатись у ногу з часом. Тому, не дивуйтесь, що сенсорний смартфон є доступним у користуванні для людей з порушеннями зору.

Також часто мені ставили запитання про те, чому я обрала фах журналіста і як себе реалізовую в цій сфері. Коротко розповім і вам, читачі ГУРТа. Я з дитинства люблю читати книги, відвідувати театр і спілкуватися з людьми. Тому з 9 класу я остаточно вирішила своє життя пов’язати зі словом. Для цього я вступила в Інститут філології до Київського національного університету ім.. Тараса Шевченка за спеціальністю українська мова, література та іноземна мова. З метою поглибити знання з рідної мови, познайомитись з творами майстрів слова та, загалом, розширити свою картину світобачення та стати освіченою людиною.

Спробувати себе в якості радіожурналіста мені вдалося на четвертому курсі навчання за допомогою суспільно громадського порталу ГУРТ. Я дізналась, що ГУРТ оголосив прийом заявок на участь волонтера-радіожурналіста. І, нарешті, я натрапила на те, що шукала. Адже, будучи волонтером, я зможу навчитись і вдосконалюватиму свої знання щодо роботи радіожурналіста. Мені справді було приємно, що жоден з працівників порталу не поставив мені питань щодо того, як я буду створювати аудіоматеріали, як я діставатимусь до їхнього офісу на тренінги і, взагалі, купу як і навіщо. Всі і працівники, і волонтери-радіожурналісти, поставились толерантно, без зайвих запитань і чітко дали мені зрозуміти, що матеріали, які я надаю є корисними і потрібними для портала. Тому жодної дискримінації в свою адресу я не відчула. З колективом в мене склались приємні стосунки, незважаючи на те, що матеріали готую на волонтерських засадах, я відчуваю себе корисною для портала. Тому ГУРТ став для мене стартовим майданчиком, на якому я спробувала себе в якості журналіста і впевнилась, що й в подальшому вдосконалюватиму себе за цим фахом. За це я  щиро дякую всім, хто причетний до ГУРТа.

Також своє бажання бути журналістом я пояснюю тим, що мені хочеться змінювати ті стереотипи, які сформувались у суспільстві щодо людей з фізичними обмеженнями, на жаль, тележурналісти життя таких людей висвітлюють в похмуро-сірих тонах, викликаючи у пересічних громадян жаль, сум, співчуття і страх. Це негативно впливає на життя людей з тими чи іншими фізичними порушеннями, адже після перегляду таких гнітючих роликів, мало хто з роботодавців захоче у себе в колективі бачити такого підлеглого чи давати можливість такій людині здобувати вищу освіту в певному навчальному закладі. Тому мені хочеться пдовести, що насправді людина з інвалідністю – це не вирок, що така людина гідна споглядати життя і радіти життю і, що життя таких людей є насиченим і активним і, незважаючи на перешкоди та труднощі від яких ніхто не застрахований є серед людей з інвалідністю особистості, які себе реалізували як у кар’рі, так і в особистому житті.

І, звичайно, моя природня цікавість спонукала мене обрати цю професію, бо мені цікаво спілкуватися з людьми, дізнаватись щось нове для себе, знайомитися з тими, хто плекає мистецтво і надихає на нові ідеї.

А незабаром, так склалось, що мені запропонували роботу журналіста в одній із редакцій, у якій я нині і працюю. Але при цьому я не полишаю волонтерську діяльність на ГУРТі і докладаю зусиль для того, щоб у подальшому реалізувати себе в якості радіожурналіста.

Повертаємось до живої бібліотеки! Мені запам’яталась читачка, яка справді щиро і жваво цікавилась всім, про що я розповідаю, зокрема, ми поговорили про косметику, макіяж, кулінарію, особисте життя це була дуже мила і приємна розмова. Відзначу, що спілкування читача з книгою найбільше може тривати 30 хвилин.

Зауважу, що питання, які ставили читачі були коректними, що свідчить про культуру молоді, а це погодьтесь, не може не радувати.

Від живої бібліотеки в мене залишились приємні враження, організатори створили теплу атмосферу, відвідувачі приходили за власним бажанням, а не силоміць їх хтось тягнув, тому бесіди тривали у привітній і дружній атмосфері.

Такі заходи є корисними, адже живе спілкування не замінить жодна соціальна мережа, а нагода познайомитись, відкрити для себе щось нове і поділитися досвідом позитивно впливає на розвиток кожного з нас.

Гадаю, що подібні заходи повинні частіше проводитись серед молоді і для молоді, адже кожному є що сказати про себе і дізнатись нове для розширення світогляду.