Нещодавно у Кракові завершився IV Європейський Конгрес локальної демократії (IV European Congress of Local Governments) участь у якому взяли близько 2 000 представників. >>>>

Створення культурного простору в малих містах нашої крани – утопія чи реальність? Випускники творчих спеціальностей, що поставили собі за мету хоч трохи підвищити культурний рівень умовно «периферій» - хто вони – мрійники чи інноватри? У світі, де так часто звинувачують молодих людей у домінуванні прагматичних цінностей – чи вистачить сил зруйнувати усталені стереотипи? Діяльність «Відлік Проджект» у соціально-культурній сфері дозволяє знайти відповіді на ці запитання. Як саме – читайте у блозі.  >>>>

Формуються ініціативні групи, до них долучаються арт-менеджери та волонтери, що мають знання та навички, необхідні для успішної діяльності на «культурному фронті». А головне - досвід та натхнення, яким можуть ділитися. Підтримати одну з таких ініціатив може кожен представник або представниця громадянського суспільства, незалежно від обставин.  >>>>

Чи потрібно реалізовувати культурні проекти, якщо в країні йде війна? Тетяна Нянькіна, учасниця ініціативи «Єдність у різноманітті», вважає: «Творчість – це саме те, заради чого треба боротися». Члени Громадської організації «Рада молодих вчених» – молоді, енергійні, творчі, із мрією змінити цей світ, тому і проекти, які вони реалізують, сповнені креативом, натхненням та вірою у світле майбутнє. «Єдність у різноманітті» – лише одна з таких ініціатив. Вона була здійснена в рамках проекту «Від руйнування до творення. Шляхи примирення в українському суспільстві» та мала на меті створення передумов для того, щоб молодіжне та студентське середовище стало рушійною силою налагодження позитивного діалогу та примирення між різними регіонами України. Пропонуємо огляд найбільш цікавих культурних ініціатив, втілених під час проекту. >>>>

Учасники проекту «Від руйнування – до творення. Шляхи примирення в українському суспільстві» знаходили нові можливості діалогу з тими, хто втратив, залишив, переїхав, адаптується, шукає роботу, житло, співрозмовників, починає з початку. 16 міні-проектів були присвячені переосмисленню «руїн» нашого недавнього минулого, бар’єрів на шляху до порозуміння, розвитку потенціалу культури для оновлення суспільства.  >>>>

Зміна тих рисунків графіті, які спотворюють старовинну архітектуру міста, на рисунки в патріотичних мотивах. >>>>

Цікаві програми обміну для бібліотекарів і журналістів зі східних та південних регіонів України  >>>>

Здорова нація – як і здорова родина. Святкують дні народження, хрестини, весілля та інші радісні події. Померлих же тихо згадують і розповідають про них живим. На поминки не запрошують і пускають усіх. І не міряються, хто більше страждає. >>>>

Переглядаючи телевізійні програми, почула в блоці новин каналу “Інтер” ( http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2010/12/26/742749.html ) розповідь про події року в сфері культурного життя України. Режисер Сергій Лозниця, фільм якого був показаний, вперше в історії Канського фестивалю в основному конкурсі представляв Україну – «Щастя моє», з гіркотою розповідав, що держава, яку він представляв зовсім не цікавиться його роботою. Навіть не запустили в прокат для перегляду фільму громадянами нашої держави. Вартість копіювання фільму «Щастя моє» становить декілька тисяч Евро (за його словами), але на жаль цих грошей не знайшлось, фільм не матимуть змогу переглянути мільйони українських телеглядачів. Не за сприяння, а «супротив все» перемагали в цьому році й інші українські митці у різних сферах культури. Ніхто з них не був підтриманий нашою державою. Чому? Ми часто чуємо: Україні потрібна національна ідея… Чи Україні не потрібна власна культура і мистецтво? Чи Україні не потрібні творчі, креативно мислячі люди, вболіваючи за неї на міжнародних змаганнях та конкурсах, створюючи Україні позитивний імідж у світі? Та чи зможуть громадські організації та приватні ініціативи в сфері культури своєю діяльністю вплинути на існуючий стан речей?  >>>>