Сьогодні як ніколи актуальним є питання ведення інформаційних воєн. Чому Україна програє в цих війнах та чи взагалі програє? Які виклики нас чекають у майбутньому? Відповіді на ці запитання – у розмові з українським істориком, політологом, експертом із міжнародної політики Олександром Палієм.

 ГУРТ: Американський дослідник Маклюен у свій час влучно зазначив: «Істинно тотальна війна — це війна за допомогою інформації». Що таке «інформаційна війна» і у чому полягає її загроза для держави та для народу?

 - Інформаційна війна – це війна за допомогою інформації та інформаційних технологій. Це безкровний, але винятково ефективний вид зброї.

Інформаційні війни мають тисячолітню історію. З історії знаємо, що Угорщина здалася монгольській навалі після того, як загарбники підробили печатку, що була на фортеці угорців. Монголи розсилали її на листах із закликом здаватися. У результаті – Угорщина була підкорена тільки завдяки такому інформаційному впливові, без суттєвих бойових дій.

На мою думку, якби на початку Другої Світової у радянських людей було радіо і телебачення, то війна тоді б і закінчилась. Дивитися на всі ці мільйони людей, які потрапили в полон, – не витримала б жодна психіка. СРСР зазнав би поразки ще у 1941 році. Інформаційні війни вдосконалюються із вдосконалення інформаційних технологій. Незмінним залишаються завдання, які і становлять загрозу: маніпулювати масами, дезорієнтувати та дезінформувати грома­дян.

ГУРТ: Багато експертів стверджують, що сьогодні успіх Росії у війні з Україною – це перш за все успіх у інформаційній війні. Коли вона почалась, на Ваш погляд?

- Інформаційна війна Росії проти України не припинялась ніколи. Знищення книжок, засудження нашої «неправильної» церкви, знищення наших історичних манускриптів у минулих століттях – свого роду елементи інформаційної війни. Під час перебування України у складі СРСР війна велась фактично на знищення української ідентичності.

Наведу два показові приклади. Автомобіль «Запорожець». Для нас  слово «запорожець» – це еталон гідності, незалежності, престижності, бойової звитяги. Символ українства. Що ми бачимо? Все це замінилося, підмінилося потворним автомобілем.

Інша історія. У селі Шевченковому, де з трьох років жив Великий Кобзар, за радянських часів було створено інтернат для відсталих дітей. Аналогічно і у містечку Шевченковому.

Серйозна інформаційна війна проти України триває десь з 1991 року. Але особливо загострилась з 2005 року – коли в Україні відбулась Помаранчева революція.

 ГУРТ: Як щодо скандалу навколо російської як другої державної мови та закон «Ківалова -Колісніченка» влітку 2012 року? Мало хто помітив символізм часу: це відбулося після ЄВРО-2012, коли піднявся рівень патріотизму в Україні, коли українців із Сходу та Заходу об’єднав футбол. Чи можна вважати, що це була спланована інформаційна атака? 

-  Абсолютно. У той час люди, котрі зараз виступають проти українських символів на Донбасі, бігали під синьо-жовтими прапорами. І пишалися цим. Щоб вбити цей позитив, конструктив для формування нашої національної ідентичності, було здійснено саме такі заходи. Цей штучний мовний закон загострив протистояння. Хоча насправді, як показують зараз усі соціологічні дослідження, це питання взагалі не є проблемою.

 ГУРТ: Як Україна повинна протистояти таким інформаційним війнам?

- Дуже важливо не допускати масованої пропаганди, розрахованої на нижчі прошарки населення. Ці люди більш вразливі до неї.  Тому один із першочергових кроків – перекриття каналів масштабної пропаганди.

У сфері інтелектуальної пропаганди російська пропаганда не дуже ефективна, оскільки орієнтована на людей з не дуже широким світоглядом. Тому в Інтернеті російська пропаганда програє і не лише в Україні. 

Потрібно розуміти, як використовувати сучасну світову інформаційну систему. Коли говорять, що ми програємо в інформаційній війні, то це не зовсім правильно. Реально в світі в цій інформаційній війні виграє Україна. Зараз є серйозна підтримка нашої держави світовою спільнотою. Це не нашими стараннями зроблено. Тут багато залежало від об’єктивної ситуації, яка склалась. Відомо, що світ ніколи не був на стороні агресора.

Зараз є певна перемога, проте ми повинні навчитись використовувати всі світові канали комунікації. Якщо РФ може витрачати величезні гроші для своєї пропаганди, а ми будемо здійснювати це з меншими витратами, це не принесе нам необхідної користі.

ГУРТ: Що робити, з так званою «п’ятою колоною», яка фактично є втіленням Кремлівської пропаганди в Україні? Як з нею боротись?

- Перш за все, у нас є законодавство,  де передбачено такі злочини як: «державна зрада», «шпигунство», «сепаратизм», «посягання на територіальну цілісність держави». Все це прописано. І закони потрібно нарешті почати застосовувати.

 ГУРТ: Зараз ведуться розмови щодо створення в Російській федерації Міністерства пропаганди. Що це може означати для всього світу, адже схоже відомство було саме в нацистській Німеччині?

- На сьогоднішній момент таке міністерство у Росії існує і розпоряджається дуже великими бюджетами. Інформаційна політика там є цілісна і об’єднана. Зараз акцент зроблено на телебачення, проте паралельно працюють і в інших напрямах. Різні міністерства мають також відповідні статті витрат для реалізації інформаційної політики.

 ГУРТ: Чи повинна Україна вести «наступальну тактику» ведення інформаційної війни? Які головні кроки маємо зараз зробити, щоб перемогти у цій війні?

- По-перше, потрібно закрити російські пропагандистські канали. Все, що йде через Інтернет не варто регулювати, – тут ми все одно виграємо.

По друге, потрібно активно працювати на Сході України. Треба виграти інформаційну війну в мізках місцевого населення. Дуже важливо «перебити» долари від Росії –  усім вони все одно заплатити не в змозі. Треба переконати, що наші українські війська стоять за них, за їхні інтереси та інтереси їхніх дітей.

    Розмову вів Дмитро Бритов
Редагувала Марія Чубата