•  

БФ «Повернись живим»: «Ми йдемо нога в ногу або на декілька кроків вперед подій на фронті»

Буденне життя у Києві стирає усвідомлення того, що відбувається на сході України. Однак, потрапивши до офісу БФ «Повернись живим», поринаєш у світ війни та армії. ГУРТ дізнався історію команди «Повернись живим», яка є віддзеркаленням зміни у житті активних громадян України. Про свою роль в організації, мету, організаційні процеси та мотивацію розповіли волонтери фонду, які допомагають армії стати професійнішою й більш технологічно укомплектованою.

Передісторія: Одноразова допомога, яка заповнила конкретну нішу у сфері допомоги армії

Впливовий Благодійний Фонд «Повернись живим» сформувався у травні 2014 року після людського пориву IT-шника Віталія Дейнеги допомогти армії, зібравши гроші серед друзів. Війна затягувалася, а потреб не ставало менше. Усвідомивши це, Віталій почав шукати, які потреби є найнагальнішими. Пошуки зупинилися на напрямку оптичного обладнання – тепловізори, приціли, окуляри нічного бачення тощо – необхідне спорядження, якого не постачала держава.

Поступово ініціатива почала формувати своє офіційне обличчя. Вікторія Стократюк, спізасновниця БФ «Повернись живим», розповіла про рішення зареєструвати діяльність волонтерської ініціативи: «З першого дня існування ініціативи ми вирішили відкрито звітуватися за фінанси, вести документообіг. Протягом року ми працювали з іншим благодійним фондом, який відкривав на нас рахунок, закривав документи. Зрозумівши, що наша волонтерська діяльність триватиме ще довго, ми вирішили утворити власний фонд. Проект «Повернись живим» уже знали завдяки забезпеченню армії оптичними приладами. Віталія тоді навіть називали «Віталік-тепловізор». Цей напрям допомоги був нашою візитівкою для людей».

Допомога оптикою – не просто візитівка, це конкретні результати волонтерської діяльності. За два роки існування БФ «Повернись живим» зібрав 85 млн грн. Команда фонду закупила 595 тепловізорів і тепловізійних прицілів. У зону перевезено понад 200 приладів нічного бачення, декілька сотень радіостанцій, тисячі закуплених запчастин, більше 20 автомобілів. Бюджет проекту з впровадження системних програмних рішень – тактичний програмно-апаратний комплекс управління артилерійским вогнем ГІС «АРТА» – склав 5 млн грн. Вікторія Стократюк підкреслила, що з даними грошових надходжень та витрат кожен може ознайомитися завдяки відкритому онлайн-звітуванню на сайті фонду.

Проте навіть незважаючи на великі суми зібраних коштів, не вдасться допогти всім. З набуттям досвіду БФ «Повернись живим» професійно підійшов до відбору військових одиниць, які вони забезпечуватимуть необхідним обладнанням. Вікторія Стократюк пояснює: «Тривалий час працювала лінія подання заявок на допомогу. Завдяки цьому ми сформували базу військових, детально знаємо їхнє місце дислокації, карту АТО. Віталій Дейнега постійно буває в АТО, гарно орієнтується на місцевості. Але ще два роки тому, якби нам зателефонували військові на території за 20 км від фронту і сказали: «Капець, нас обстрілюють!», – ми би повірили. Тоді ми ще не мали розуміння всього, що відбувається. На фронті теж не все було організовано належним чином – багато хто йшов туди доброволцем, за покликом серця».

За два роки «Повернись живим» налагодив з комбатами, комбригами, багатьма рядовими військовими тісні відносини на основі взаємної довіри. «Тепер ми працюємо чітко. Отримали заявку з переліком потреб на конкретних позиціях, перевірили  достовірність інформації і вже потім закриваємо заявку, вирішуючи питання. «Повернись живим» йде або нога в ногу, або на декілька кроків вперед з тим, що відбувається на фронті», – уточнює Вікторія.

Команда: Віталій Дейнега за всіх – всі разом за армію

Люди, які зараз закривають серйозні заявки із забезпечення української армії спеціальним військовим обладнанням, раніше жили інакшим життям. У своїх численних інтерв’ю засновник Благодійного фонду «Повернись живим» Віталій Дейнега зазначав, що до волонтерства приходять від відчаю. У тому, «минулому», житті волонтери не знали, що таке війна, тепловізори, приціли, підрозділи, батальйони тощо. Однак спільна мета підтримати обороноздатність української армії об’єднала навколо незнайомої сфери діяльності різних небайдужих людей.

Біля початків великого фонду «Повернись живим», засновником якого є Віталій Дейнега, фактично стояли чотири людини. Сьогодні фонд об’єднує близько 50 активних людей. 7 із них працює в офісі кожного дня. Співзасновниця фонду Вікторія Стократюк описує роботу цих семи співробітників як «спосіб життя, коли з понеділка по п’ятницю приходиш в офіс і виконуєш не лише грандіозні плани, але й рутинну роботу». «Ми проводимо внутрішні наради, отримуємо конкретні завдання, про виконання яких звітуємося. Кожен має свою зону відповідальності», – пояснила Вікторія.

Про функції засновника Віталія Дейнеги розповіла Ірина Турчак, контент- менеджер та асистент Віталія Дейнеги: «Віталій – обличчя, ім’я БФ «Повернись живим». Він відповідає за глобальні питання».

Ірина Турчак відповідає за внутрішні процеси в організації, уповноважена вести переговори, збирати кошти та працювати з волонтерами. Ще два роки тому жінка вирішила, що не може жити в «іншому» світі, коли її чоловік, десантник 95 бригади, воює на фронті. Знайомство з командою «Повернись живим» привело її до рішення допомагати армії на постійній основі.

Вся відповідальність за склад лежить на Аліні Жук. Аліна, інженер-технолог за освітою, раніше працювала у поліграфії. Шукаючи для себе іншу сферу діяльності, з початком війни знайшла себе у волонтерстві. Аліна, або Мурашка, як її називають у команді, перелічила свої обов’язки в організації: «Коли ми закуповуємо прилади, я маю прийняти і перевірити їхню роботу, організувати гравіровку. Коли відвозимо закуплене на фронт, для кожного приладу необхідно виписати документи, проконтролювати, щоб обладнання потрапило у військову частину, а один екземпляр про отримання з підписом і печаткою повернувся до нас. Завжди треба бути готовим відзвітуватися податковій, куди ми витратили 85 млн гривень».

Завдання Аліни вимагають неабияких комунікативних навичок. Інколи документи з фронту затримуються тижнями, а то й більше. «Мені однаково, чи це звичайний солдат, чи військовий високопосадовець – у мене одне питання до всіх: «Де наші документи?», – зауважила Аліна.

Спілкуватися доводиться і з гостями-спонсорами в офісі. Під час нашої розмови до офісу фонду завітала пенсіонерка Раїса Олександрівна, постійний спонсор фонду протягом року. Вона розповіла, за що цінує роботу БФ «Повернись живим»: «У важкі часи для країни ці люди надають допомогу нашим бійцям, тоді як більшість людей вже звикли до війни, не помічаючи її. Я внучка офіцера, який навчив мене, що найголовніше у житті – мати, Батьківщина і хліб. Я не можу не відчувати біль від важкої ситуації на сході України».

Спершу БФ «Повернись живим» принципово не хотів приймати допомогу від пенсіонерів,  проте, як зазначив член команди Дмитро Микульський, «вони ображалися, оскільки хотіли хоч якось допомогти».

Дмитро прийшов у фонд допомагати іншим. Однак зміна його прізвиська в організації вказує на те, що волонтерство якимось чином допомогло і йому. «Нерв» – так спершу називали Дмитра, який як підприємець мав багато нервової роботи. «За останні два роки я побачив, що у країни є стільки серйозних труднощів, що мої проблеми не варті моїх нервів», – розповів Дмитро. Тепер його називають «Братанчик». В офісі про нього говорять: «Не знаєш куди йти, йди до Діми». Волонтер відповідає за логістичні та технічні питання організації, але якщо є потреба, долучається до різних завдань, наприклад, залюбки може дати інтерв’ю.

Допомогти армії до команди «Повернись живим» прийшла і бухгалтер фонду Тетяна Джумига. Особиста трагедія стала для неї мотивом допомагати іншим разом із людьми, які її розуміють.

Рішення в організації приймаються консолідовано. Якщо виникає якесь суперечливе питання, Віталій завжди цікавиться точкою зору кожного члена команди. Аліна Жук, навела приклад із життя організації: «Коли фонд запускав рекламу на радіо, всі разом слухали запис, могли висловити свою думку, щось змінити. В організації відсутній авторитаризм».

Волонтери: ефективна робота від душі

Робота з волонтерами будується на людських стосунках. Душею волонтерської команди є Ірина Турчак. Команда складається з 45 волонтерів: письменники, журналісти, люди, які гравірують оптику та інші прилади, ремонтують машини тощо.

Хоча офіс знаходиться у Києві, волонтери долучаються і з інших міст: є волонтери зі Львова, Дніпра, Вінниці. Зокрема, в команді письменників фонду є журналістка Даша Бура, яка прожила у Львові вісім років, а з листопада 2015 року вирішила переїхати до Слов’янська. «Це наш «атошний» журналіст. Завдяки їй ми отримуємо інформацію від бригад, батальйонів тощо. Багато матеріалу на Фейсбук-сторінці фонду створено саме нею», – зауважила співзасновниця БФ «Повернись живим» Вікторія Стократюк.

Письменники-волонтери є тією рушійною силою, яка допомагає збирати кошти на армію через соціальні мережі, зокрема через Фейсбук-сторінку, яка вже має понад 300 тисяч підписників. «Як головний редактор нашої Фейбсук-сторінки я завжди кажу волонтерам, що вони мають писати так, ніби звертаються до своєї близької людини. Все має йти від душі», – поділилася Ірина Турчак.

Збір коштів: робота на результат

Якщо команда «Повернись живим» збирає за тиждень менше 300 тисяч гривень, такий результат обговорюється на зібраннях команди, щоб знайти шляхи покращення ситуації.

За словами Ірини Турчак, щотижня фонд намагається збирати не менше 500 тисяч гривень. У 2014 році вдавалося збирали 2,5-3 млн на тиждень. Зараз показник менший, проте все ж доволі високий на фоні загальної ситуації у країні. «Минулого тижня ми зібрали 637 тисяч грн», – повідомила Ірина. 

Значною мірою фінансову підтримку фонду забезепечують великі спонсори. Ірина Турчак розповідає: «Як говорить Віталік, у нас немає досвіду до когось іти – до нас завжди приходили самі. Хоча такий досвід нам би знадобився». Уже протягом двох років фонду допомагають представники великого бізнесу, які вже звикли до команди «Повернись живим».

Раніше багато допомагала діаспора за кордоном. «Зараз допомога іноземних донорів зменшилася. Якщо ми вже звикли до війни в Україні, то вони – тим паче», – точнила Ірина.

Співпраця у громадському секторі: чесність як критерій вибору партнерів

Взаємодопомога об’єднує команду «Повернись живим» не лише один із одним. Фонд час від часу працює над проектами спільно з іншими організаціями.

Співзасновниця фонду Вікторія Стократюк зазначила: «З тими, хто дійсно допомагає армії, ми гарно знайомі і навіть дружимо. З Combat-UA реалізовували спільний проект зі снайпінгу. Ми надавали фінансову підтримку для закупівлі необхідного обладнання, їхня команда проводила тренінги. Армія СОС допомагала нам прошивати планшети. Для проекту «ГІС Арта» ми закуповуємо необхідне обладнання (захищені ноутбуки, комплекти супутникового зв'язку, роутери, інвертори тощо) і передаємо його у військові частини».

Плани: війна принесла багато роботи

Cеред планів на майбутнє - робота зі спонсорами-юридичними особами, лобіювання важливих для армії законів. «Повернись живим» уже мав спробу започаткувати проект із надання військовим психологічної підтримки. «Цей напрям ще буде відновлено з новими силами», – повідомила Ірина Турчак. Крім того, вона вважає важливим впливати на формування думки молоді про те, що відбувається на фронті. Інформацію про війну Ірина бажає доносити через документальні фільми.

«Роботи багато і буде ще достатньо після завершення війни. Головне – мати бажання», – запевнила Ірина.

Мотивація: звідки бажання і сили працювати далі

Головним мотиватором для команди «Повернись живим» є люди.

Ірина Турчак спілкується з пораненими, успішними ветеранами, родинами загиблих військових. Проте найбільшим мотиватором Ірина вважає мовчазні відвідини могил загиблих воїнів: «Коли стоїш на кладовищі, розумієш, що вони вже нічого не можуть змінити, а у нас ще є шанс».

Вікторія Стократюк також впевнена, що не дарма жертвує своїм часом та силами протягом двох років: «Жодного разу за два роки не пожалкувала, що займаюся цією справою. Були різні емоційні періоди. Перші півроку було піднесення, патріотизм зашкалював. Потім настав час емоційного та фізичного виснаження. Час від часу виникала апатія, коли волонтерство переростає у рутину. Крива емоційності постійно коливається. Якщо постійно бути на емоціях, можна швидко «вигоріти».

Мотивацією до дій можуть бути вчинки у колективі та на фронті, інколи, на жаль, сумна інформація про загиблих чи поранених. Вікторія Стократюк пояснює: «Це може бути пост у соцмережах людини, яка передає свої щирі внутрішні хвилювання. Можна займатися звичними речами, але натрапляючи на таку інформацію,  переключаєшся і розумієш, що можеш робити ще більше». 

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 2  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.