Ми не розуміємо, що здатні робити все чого забажаємо. Більшість часу ми проводимо в пошуках обмежень а не можливостей щось змінити. Причинами цього конструкта є фокусування на звичках та автоматичному наслідуванню поведінки оточуючих та уставлених традицій.

 

Цього разу ми хочемо розповісти історію жінки, яка вийшла за межі поняття “середньостатистична”.

 

Тож читаємо історію Валерії Гонтар в рамках адвокаційної акції #РозкажіСвоюІсторію

“Мені 51 рік і я хочу працювати. Але важко донести до інших жінок, що бажання працювати й місце роботи - це моя власна відповідальність і мені ніхто нічого не винен надавати.

 

Я так кажу, тому, що працювала вчителем, потім пекла хліб, була підприємцем, зараз займаюся громадською діяльністю.

 

Був період, коли я знаходилась в пошуці роботи, Тоді мені було 46 років. Більшість оголошень майоріли поміткою: до 35 років, тобто, мене вже на першому кроці відсікали, як фахівця. Крім того, дуже часто зустрічала вимоги про приємну зовнішність, певну статуру. Тобто якщо я буду “не така”, мене не візьмуть? Я на той час знайшла роботу, не за фахом (прим. авт. - маю дві вищих освіти), але зрозуміла, що це не те, чого я хочу. Завжди страшно змінюватись, але не уявляю своє життя без нових подій, зустрічей, знань, навичок.”

 

Особисто я ніколи не вбачала функцію жінки суто у піклуванні про дітей та чоловіка, мої погляди формувалися у сім’ї, де жінка мала багато функцій: і працювала, і готувала, і піклувалася, але все ж таки спостерігався певний розподіл хатньої праці. Бо мамин чоловік виріс у характерній патріархальній родині, тому дуже важко було відстоювати свої інтереси та права. Я за рівноправні відносини між жінкою та чоловіком, я готова відстоювати свої інтереси та обґрунтовувати.

Скоріше це обставини, ніж свідомий вибір.

 

Потрапивши у невеличке село я отримала роботу вчителя й вибору у мене не було. Чи подобалось мені працювати? Можливо, як у будь-якій справі, ти робиш щось краще, коли працюєш з душею. Для мене це була можливість поділитися своїми знаннями, навчити, показати світ у всій його різноманітності.

 

Пекти хліб я стала в 90-ті. Нам по півроку не платили грошей й ми розпочали свою справу.

 

То була невеличка пекарня. Пекарями, точніше пекарками були тільки жінки. Робота важка, нічні зміни, потім ще треба було продати цей хліб. Так було 5 років. У той же час я отримала 2 вищу освіту – бухгалтер-аудитор. І знову мій вибір був зроблений за натиском обставин, бо бухгалтерія для мене все ж таки нудна справа.

 

Одночасно я та колеги почали працювати у сфері торгівлі, мали свій магазин та кафе. Всі продавці, яких ми наймали, були жінками.

Взагалі у селі чоловікам більш прийнятна важка, фізична праця, праця за кордоном. Хоча в останні роки багато жінок покинули свої домівки та поїхали на заробітки до Росії. А чоловіки доглядають за дітьми та хазяйнують.

 

Згадую гендерний аспект навчання в школі. Я додатково викладала працю у дітей, урок мав викладався окремо для хлопчиків та дівчат, однак дітей для поділу на два класи виявилось замало і ми всі разом вчилися готувати, плести гачком та спицями. Так от, мої хлопці, трохи не задоволені спочатку, з великим задоволенням робили свої перші страви та вироби з ниток, іноді краще за дівчат. Також помітно було що у викладацькому складі чоловіків-вчителів було менше, ніж жінок, хоча це стандартдля наших шкіл. Ніяких утисків з боку тих чи інших не спостерігалось. Та насилля у родинах траплялися досить часто, мені часто доводилось допомагати жінкам хоча б психологічно пережити стрес.

 

Бо підприємницька діяльність не давала стабільного фінансового доходу, були проблеми з чоловіком. При розгляді вакансій я помітила, що в них позначалися вік, статура (прим. автора- що мене якось здивувало, ну дійсно повні люди мають деякі обмеження, але відразу таке побачити неприємно), «приємна зовнішність», якось вводить у ступор, ну модельна зовнішність якось зрозуміліше. І звісно ж вік: не старіше 35 дуже часто зустрічалося, також вважаю це певною дискримінацією.

 

Ну і останні зміни – 2014 рік, я просто не змогла не допомагати, а потім просто робити щось для розбудови суспільства, селища.

 

Взаємодія з людьми, дітьми давала мені нові вектори для розвитку. Та почалося це ще з 45 років, коли я зрозуміла, що ми все життя можемо шукати сенс життя, але він може бути різним, головне, щоб те, що ти робиш, приносило тобі задоволення. Я спочатку подорожувала, займалася вивченням різних систем оздоровлення, здорового способу життя. Дуже багато було вивчено літератури, досліджень, зараз я веду групу здоров’я за системою В.Смірнова, є вегетаріанкою, займаюся на он-лайн курсах, один з останніх – Про щастя, наступний про нейробіологію, соціальну психологію, біологію поведінки людини. Вважаю, що треба постійно вчитися новому, бо життя дуже цікаве і дуже швидко змінюється, треба встигати пізнавати. Та мабуть мені саме цікаво вчитися та вчити інших, заохочувати до навчання.

 

Шановні жінки, якщо Ви також готові поділитися своїми розповідями про дискримінацію на роботі чи історіями успіху, то заповнюйте форму за посиланням https://goo.gl/vBx44C. Відповідальна особа зв’яжеться з вами для уточнення інформації, написання статті та її публікації. При необхідності розповідь може бути анонімною. Три історії, які наберуть найбільше вподобань, отримають цінні призи від НГО «Сучасна Жінка».