Напередодні Міжнародного дня боротьби з корупцією, який світова спільнота відзначає щороку 9 грудня, Ресурсний центр ГУРТ провів опитування серед провідних громадських діячів-антикорупціонерів, аби дізнатися їхню думку про корупцію у середовищі українських організацій громадянського суспільства.

Олег Рибачук, керівник ГО «Центр UA»:

- Корупція, беззаперечно, є. Вона не може існувати без відповідної корупції серед міжнародних донорів. На жаль, така об’єктивна реальність, яка проявляється в тому, що дуже великі суми, надані донорами, в Україні використовуються неефективно. Є відверте небажання донорів координувати допомогу між собою, є просто корупція, а є неефективне використання коштів. Ми маємо приклади, коли існує зв’язок «донор-реципієнт»: одні й ті ж організації роками отримують кошти на одні і ті ж речі, за які комусь збоку втілити цю програму практично неможливо. І це ледве не узаконена практика. Це один приклад.

Другий – коли програми використовуються не на зміни, не на досягнення результату, а на процес: організація усіляких там круглих столів, дискусій, якісь дослідження, які потім ніяк не використовуються, але з року в рік фінансуються серйозними сумами.

Плюс, існує внутрішньо NGOшна корупція. Є організації, які дуже гарно пишуть звіти, але займаються конвертацією коштів, фактично роблять «липову» документацію. Акція, на яку прийшло дві каліки, подається як виконання плану. Створюються витрати на фейкові речі. Коли, наприклад, гроші отримали якісь люди на видання якоїсь продукції, але усього цього немає. Так відбувається привласнення донорських коштів за рахунок того, що вони йдуть по ФОПах, а потім просто повертаються назад.

Багато способів є, але щоб із цим боротися, Україні дечого бракує. Лише нещодавно Міністерство економічного розвитку зробило сайт, куди заносять всю інформацію про всі кошти, які надходять в Україну. Мала би теоретично бути доступною будь-яка інформація про будь-які гранти, будь-які програми, які фінансуються країнами світу. Прозорість у цьому процесі – напевно, єдиний ефективний спосіб лікування.

Український уряд – велика частина корупції серед NGO. Замість того, щоб отримувати найкращі послуги через конкурс, якщо якесь міністерство й має кошти, воно саме собі або через свої NGO їх і роздає. Дуже часто немає чесної конкуренції. Спосіб боротьби з цим – відкритість. Це коли будь-хто може подивитися пріоритети країни і зрозуміти, чому ті чи інші кошти йдуть на ті чи інші речі. Українська влада мала би ці пріоритети визнати, а світ мав би ці пріоритети підтримати своєю технічною допомогою. У форматі «український уряд, українські громадські організації і донори» мали би бути якісь конференції, мав би бути майданчик, де усе це проговорювалося б. Відповідно, тоді, хто може на конкурентній основі краще виконувати поставлені завдання, працювали б на пріоритети української влади, проговорені та узгоджені з українським суспільством і західним світом – донорами.

Також важливо, щоб були звітність і прозорість, тому що дуже часто звітність – це стосунки між донором і організацією, й побачити ці звіти широкій громадськості практично неможливо. Якщо і робляться якісь аудити, то вони залишаються в межах того, хто дає кошти й хто їх витрачає. Щоб уникнути цієї ситуації, варто робити доступною таку інформацію для широкого загалу. Щоб кожна громада могла у себе на місці перевірити, а чи дійсно у них відбулося те, про що може гордо звітувати громадська організація.

Дар’я Каленюк, виконавчий директор Центру протидії корупції:

- Офіційно зареєстрованих організацій громадянського суспільства в Україні тисячі. Багато з них не діють, багато – це так звані ГОНГО-організації, тобто створені тими самими органами влади, для того, щоб імітувати наявність представників громадських організацій у різних громадських радах цих органів.

Є дуже багато охочих, особливо серед впливових політичних лідерів, починаючи з Президента і закінчуючи Генеральним прокурором, хто хоче побачити корупцію, особливо в громадських організаціях, які протидіють корупції. Це остання можливість для влади спробувати дискредитувати антикорупціонерів, пояснюючи, що вони самі корупціонери.

Я можу сказати на прикладі нашої організації. Було надзвичайно багато спроб дискредитувати Центр протидії корупції, що ми самі корупціонери. Було навіть відкрито кримінальне провадження Генеральною прокуратурою. Наша відповідь дуже проста – у нашій прозорості. Починаючи від щорічних фінансових аудитів і закінчуючи декларацією, яку на волонтерських засадах подав наш Голова правління Віталій Шабунін. Ми показали, що ми прозорі, і не те, що про корупцію не можна говорити, а навіть про якісь неетичні речі. Ми сплачуємо податки, ми не крадемо державні і донорські гроші, а результати нашої діяльності можна подивитися у нас на сайті.

Я вважаю, що ті організації громадянського суспільства, які щорічно прозоро публікують свої програмні звіти, фінансові надходження, пояснюють їх, пояснюють стиль життя на прикладі керівництва організації, задають тон і показують, як протидіяти спробам влади дискредитувати громадянське суспільство.

Я не можу сказати, є корупція в організаціях громадянського суспільства чи нема. Я можу сказати, що в організаціях громадянського суспільства, які покликані протидіяти корупції, є великі ризики, що їх самих будуть звинувачувати в корупції, починаючи від різних піар-атак і закінчуючи кримінальними провадженнями. Тому таким організаціям надзвичайно важливо стежити за кожним кроком керівництва організації, за отриманням коштів, їх витрачанням, бути максимально прозорими і дотримуватися тих стандартів, яких ми вимагаємо від нашої влади.

Леся Шевченко, президент ГО «Фундація «Відкрите суспільство»

- Я б воліла говорити не про корупцію, а про корупційні ризики. Бо якщо хтось говорить про корупцію, то потрібні її докази, а в мене таких доказів немає. Я б хотіла зосередитися ось на чому. Було б непогано, якби дослідження корупційних ризиків у громадському секторі підтримувалося донорами. Адже антикорупційна політика в донорів є, але звітів немає. Немає інформації про виявлені  факти корупції.

Наприклад, мене звинувачували в корупції в процесі відбору членів НАЗК, але доказів не було. Тобто об’єктивної інформації немає. Хмара, будучи активістом Кіровоградської ГО ТОРО, став лідером в антикорупційній сфері, коли привселюдно під час презентації донора почав висловлювати звинувачення в корупції.

Такі дослідження посилили б імідж громадських організацій. Зараз уже й чиновники вимагають оприлюднення докладнішої інформації про статки лідерів ГО, котрі займаються антикорупційною політикою. І це дійсно посилило б довіру до нас: якби ми чесно говорили і про ризики, і про проблемі в цій сфері.

Було б добре, аби донори говорили про корупційні ризики в третьому секторі під час прийняття рішення про фінансування/підтримку ГО. Наприклад, є багато некомпетентних громадських організацій, а в донорів є гроші. Ці організації беруться за проекти, а виконати їх не можуть, але донори їм все одно дають гранти! Це ризики, пов’язані з некомпетентністю, лояльністю, фаворитизмом.

До того ж існують політичні корупційні ризики, коли за гроші донорів відбуваються заходи лобіювання інтересів політичних партій. Є також корупційні ризики (чи високий рівень залежності) під час взаємодії ГО з органами державної влади. Коли керівники за надання певного рівня доступу примушують платити.

Нам треба задуматися над формуванням антикорупційної політики в третьому секторі, особливо після інсценуацій, що слідували за опублікуванням декларацій держслужбовців, і подбати про складання звітів таких корупційних ризиків у громадському секторі та щоб донори проводили з ГО такі дослідження спільно.

Олексій Хмара, незалежний експерт:

- Якщо корупцію розуміти як можливість для особи, що має хоч трохи влади, зловживати тою владою в своїх інтересах, то так – корупція в громадських організаціях України існує. Вона необов’язково полягає в банальному хабарництві. Це і конфлікт інтересів (згадайте, скільки організацій адмініструються родичами без будь-якого намагання врегулювати ті самі конфлікти). А ще ж є непотизм та кумівство, коли організації замовляють товари та послуги тільки в своїх, «перевірених» постачальників, часто з числа друзів та родичів.

Не варто забувати і про торгівлю впливом, коли організації та активісти фактично продаються за якісь смачні «плюшки» партіям, олігархам та просто товстосумам, прикриваючи своїми назвами, логотипами та репутацією не дуже чесні справи спонсорів.

Насправді, оскільки громадські організації є лише більш організованою формою життя громадян, то всі проблеми тих самих громадян є і в середовищі ГО.

А що ж з цим робити? Простого рецепту нема, лікування потрібне комплексне. З одного боку, це введення нормальних стандартів урядування, коли в руках однієї, навіть найкращої в світі людини, не концентрується вся влада в організації і діє колективна відповідальність за результат. З іншого боку, треба всіляко посилювати прозорість діяльності ГО, у тому числі через постійне оприлюднення їхніх планів, звітів та фінансів.

Зрештою, це вже має стати ознакою доброго тону. І найголовніше – треба дати змогу ГО нарешті позмагатися за якийсь великий і прозорий ресурс на свою діяльність, який вимагатиме від потенційних отримувачів доказів їхньої доброчесності. Наприклад, таким ресурсом могла би бути практика легких пожертв від громадян організаціям, яким ті довіряють. І, звісно, діяльність якогось із варіантів Фонду підтримки громадянського суспільства з прозорими грантами для прозорих ГО.

Світлана Заліщук, народний депутат України:

- На жаль, можна стверджувати, що корупція у середовищі громадянського суспільства є. З одного боку, є громадські організації, наближені до, а часто і засновані органами влади, діяльність яких не відповідає задекларованим цілям. Часто такі організації засновують як «ширму» для створення ефекту зовнішнього контролю за діяльністю державного органу.

З іншого боку, існує немало неурядових організацій, що тісно співпрацюють з та нерідко фінансуються міжнародними партнерами, і водночас для них характерне нецільове використання коштів та недобросовісна організація закупівель (коли підрядниками стає або сама ГО, або наближені до неї структури).

Я добре знаю, як боротися зі згаданими вище проблемами, адже до набуття депутатських повноважень я була виконавчим директором ГО «Центр UA», з якою ми у свій час стали одними з перших, хто заснував інститут незалежної наглядової ради, затвердив проведення аудиту зовнішнім незалежним аудитором з хорошою репутацією та зафіксував практику проведення публічних тендерів.

Такі кроки забезпечили об’єктивний зовнішній контроль за дотриманням демократичних процедур та механізмів стримувань і противаг усередині організації. Незалежна наглядова рада стежить за політикою прийняття рішень та реалізацією раніше затвердженої стратегії розвитку. Проведення публічних тендерів забезпечує ефективність використання коштів та збільшує кредит довіри до організації в очах партнерів та суспільства.

Також дуже важливо, щоби ефективно діяли усі органи, передбачені Законом «Про громадські об’єднання» (збори, голова, контрольно-ревізійна комісія тощо). Не в останню чергу слід забезпечити підзвітність організації перед суспільством у вигляді регулярних та якісно підготованих звітів. Безсумнівно, незаплямована репутація та кредит довіри до громадської організації з часом можуть посилити її голос у суспільстві.