Роман Коваль: «Коли є розуміння і відсутній страх, формується повага до іншої людини»

Одна з Глобальних цілей сталого розвитку, затверджених ООН в 2015 році, полягає у сприянні розбудові справедливих, мирних та відкритих спільнот. Про те, як представники громадянського суспільства – медіатори – можуть допомогти досягненню цієї мети, ГУРТ поспілкувався з Романом Ковалем – відомим тренером, фасилітатором із міжнародним досвідом, медіатором Світового Банку, Міжнародної Фінансової Корпорації, головою правління ГО «Інститут миру і порозуміння».

- Пане Романе, Вас часто називають «гуру переговорів», а переговори – мистецтвом. Наскільки в Україні розвинена культура переговорів? Чи багато в нас професійно навчених фасилітаторів?

- Зараз в Україні набагато більше професійно навчених фасилітаторів, ніж коли починав працювати Український Центр Порозуміння, теперішній Інститут Миру та Порозуміння. Після того, як Україна стала всесвітньо відомим місцем розв’язання збройного конфлікту, усі усвідомили необхідність надавати нашій країні підтримку у навчанні й підготовці людей, які професійно можуть допомагати іншим вирішувати конфлікти. Останнім часом відбувається дуже багато заходів, які мають на меті навчання фасилітаторів, тобто людей, котрі допомагають іншим знаходити порозуміння у конфліктних ситуаціях, або тих, котрі будуть залучені до переговорів. Є бізнес-фасилітатори, які мають більше досвіду роботи з процесами стратегічного планування, а не лише з вирішенням конфліктів. Є фасилітатори, орієнтовані суто на ненасильницьку комунікацію, що також потребує спеціальних навичок. У побутовому житті ми рідко використовуємо методи ненасильницького спілкування, радше вдаємося до тих аргументів і вчинків, що викликають в іншої сторони обурення. У результаті ускладнюємо комунікацію та подальше укладання домовленостей.

Щодо розвитку культури переговорів в Україні, на жаль, маю відповісти негативно. Яке б середовище ми не розглядали, повсюди панує корупція.  Ви платите і фактично отримуєте те, що хочете, не маючи зобов’язань шукати порозуміння, домовляючись із тим, хто має інші інтереси, намагатися зрозуміти інакші точки зору і їхні причини, шукати якісь аргументи, які б обґрунтовували вашу власну думку. Сьогодні Україні бракує культури переговорів, тим більше таких, які б передбачали взаєморозуміння.

- Наскільки мені відомо, школи фасилітації прийшли в Україну із Заходу разом із здобуттям незалежності у 90-х роках. Розкажіть, будь ласка, коли традиція виховання своїх переговірників з’явилася в Україні?

- Хоча, на жаль чи на щастя, культура переговорів прийшла до нас із Заходу, ця традиція мала своє підґрунтя і в Україні. Ми багато чому навчилися у північноамериканських народів – індіанців. Наприклад,  традиція кіл примирення. Однак представники громад зауважили, що не слід використовувати чужі звичаї, якщо маємо достатньо своїх. Ми дізналися, що козаки використовували процедуру кола, а як «мовник» використовували братину (символічний предмет, що передається з рук в руки від одного учасника до іншого та дає право говорити, – авт.). Це було нормальним способом прийняття рішень із застосуванням підходу консенсусу. Обговорення мало тривати до тих пір, поки не знайдено те рішення, із яким погодилися б усі учасники кола. Однак культура переговорів була втрачена в радянський період.

- Медіатор – це людина, яку, перш за все, визнають і сприймають обидві сторони. Якими рисами має бути наділений медіатор?

- Обидві сторони мають не лише визнавати медіатора, але й довіряти йому. Часом не знаєш, на чому ця довіра ґрунтуватиметься. Інколи достатньо того, аби медіатор говорив такою мовою, яку б розуміли обидві сторони конфлікту. Хоча однозначно довіра до медіатора ґрунтується на тому, що він є неупередженим, не займає жодної позиції у конфлікті. Також медіатор не має бути схильним до того, аби знайти якесь конкретне рішення для вирішення конфлікту. Пошук рішення – пастка, адже головне завдання медіатора – допомагати людям зрозуміти себе й протилежну сторону. «Зрозуміти себе» означає розібратися ліпше у тому, як ви опинилися в конфліктній ситуацій та які є альтернативи виходу з неї. В одній із книжок, яку перекладав ГО «Інститут миру і порозуміння», а саме – «Що може медіація», – йдеться про два завдання медіатора – визнання і наснаження, тобто медіатор дозволяє визнати в іншій стороні опонента, але не ворога, й отримати наснаження для кращого розуміння власних сил, власної ситуації і можливих шляхів подальших дій. Медіатор дійсно має розуміти людей – тут допомагає життєвий досвід. Можу сказати, що коли я тільки починав, мені було набагато складніше, ніж зараз. Досвід корисний у будь-якій професії. Медіація не є винятком. Психологи люблять використовувати таке слово, як «емпатія» – вроджена здатність розуміння почуттів інших людей, того, що людина хоче сказати. Це також те, чим має володіти  медіатор.

- Однак медіатор також людина, і він не позбавлений емоційності. Як йому в такому випадку зберігати неупередженість та об’єктивність?

- Медіатору об’єктивність не потрібна, адже вона необхідна тому, хто має прийняти об’єктивне рішення. Медіатор рішення не приймає – для цього є суд, експерти, арбітри. Медіатор лише допомагає сторонам прийняти власне рішення, яке їх найбільше задовольняє. Він намагається зрозуміти, що сторонам заважає дійти згоди. Він має допомогти побачити конфлікт як спільну проблему, а не як конфлікт протилежних сторін. Сторони часто думають, що якщо б не було протилежної сторони, не було б і конфлікту. Частково завдання медіатора полягає в тому, аби показати, що насправді ситуація не така проста, як показує наш мозок. У людей переважає «лінійне» бачення: є проблема – її треба позбутися. Медіатор найбільше може допомогти тим, що буде ставити запитання, відповідаючи на які люди зможуть дійти до певного усвідомлення й розуміння причин конфліктної ситуації. Неупередженість – це професійна якість медіатора. Треба навчитися дивитися на конфліктну ситуацію не через призму змісту (за що люди сваряться), а через призму людей (чому вони сваряться, що їм заважає зрозуміти один одного, події, які посприяли викривленому сприйняттю цієї ситуації). Ставлячи запитання, медіатор має зрозуміти, чому все відбувається так, а не інакше. Сторони ж, у свою чергу, мають краще почути один одного.

- Конфлікти дуже пов’язані із «іншуванням» та «демонізацією» один одного. Напевно, переговори можливі лише в тому випадку, коли супротивник не втратив свого «людського обличчя» і залишається моральне право з ним домовлятися. Як медіатор сприяє «поверненню» «людського обличчя» двом конфронтуючим сторонам?

- Один  відомий медіатор, який займався питанням вирішення конфліктів у Північній Ірландії,  розповідав, що було багато посередників, які хотіли владнати конфлікт. Він поділив їх на дві категорії. Перша – місіонери: вони приходили з чітким уявленням того, що треба робити. Зазвичай місцеві жителі їх не сприймали. Такий підхід демонструє нерозуміння унікальності кожної окремої ситуації. Друга категорія посередників – пілігрими: вони приходили із власними прикладами того, як працювали в інших містах і як цим досвідом можна скористатися. Пілігрими визнавали, що не до кінця розуміють ситуацію. Отже, їм пробачали розпитування, яке мало наштовхнути сторони на певні думки.

Головна стратегія медіатора полягає у тому, що він повинен побудувати довірливі стосунки з кожною стороною. Якщо кожна сторона, дійсно, має переконання, що медіатор тут для того, аби їм допомогти знайти вихід із конфліктної ситуації, то вона буде чути те, що говорить медіатор. І для цього медіатор вдається до методу повторів – він повторює те, що казала сторона. Наприклад, він говорить: «Чи правильно я вас зрозумів, що….». Наявність медіатора дозволяє подолати конфлікт, адже все, що він буде повторювати, почують сторони конфлікту, які не чують нічого й нікого іншого.

- Ви представляєте громадську організацію «Інститут Миру і Порозуміння», яка зараз працює з місцевими громадами. Чому важливо створювати мережу платформ для мирного вирішення конфліктів в місцевих громадах?

- Наші партнери в регіонах створюють діалогові майданчики, які допомагають громадам вирішити різні конфліктні ситуації й сформувати спільні рішення. Ця практика досить розвинена й поширена в країнах Західної Європи. Ми ж намагаємося посприяти її розвитку в Україні. Перш за все, це пошук партнерів, котрі готові нам у цьому посприяти. Ми розвиваємо у партнерів навички фасилітації, вміння бачити, хто є ключовими учасниками процесу, як будувати сам процес тощо. Питання, що виносяться на такі майданчики, – найрізноманітніші, однак найчастіше це претензії громад до органів місцевої влади – звинувачення у недієвості реформ. Ми не могли залишитися осторонь конфліктів, які виникають навколо проблеми внутрішньо переміщених осіб. Ми працюємо над тим, аби між приймаючими громадами та внутрішньо переміщеними особами будувалися партнерські відносини. Також ми фасилітуємо питання децентралізації. Діалог є найкращим способом вирішення конфліктів, адже відсутність інформації сприяє багатьом припущенням та упередженням, котрі вимагають пояснення. 

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 4  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.