Якось мені пощастило почути Блаженнішого Любомира Гузара у спілкуванні з освітянами. Чудову річ він тоді сказав, відповідачи на моє запитання про простоту. Він сказав : «…мати простоту, яку мають люди дуже зрілі, свідомі свого почуття гідності у відношенні до других людей. Одним словом, не стараються в будь-який спосіб щось вдавати, але приймають себе такими, якими вони є. І людина, яка хоче і старається і в ефекті зустрічає Господа Бога, так як Бог себе об’являє в щоденному нашому житті... Людина, яка себе так бачить і розуміє, вона перестає щось вдавати. Перестає щось видумувати. Вона стає дуже безпосередньою. Простенькою. І, мені здається, в тому полягає простота. Простота, яка не є питома для тих, кого ми так згірдливо називаємо простих людей. Це є простота навпаки - людей, які є високо духовно вироблених. Як ми маємо нагоду зустріти людину інтелектуала, який справді розуміє людську природу - звичайно, ця людина є в своїх відношеннях до других людей неймовірно простенька. Треба бути справді дуже духовно виробленим. Не скажу досконалим, бо ніхто з нас не буває досконалим. Але людина, яка старається в глибину зрозуміти людську природу і своє відношення до Бога і своє відношення до других людей справді в глибину, вона набирає тої прикмети простоти. Я не хочу ображати людський рід …але дуже багато людей на світі бавиться в театр. Удає. Грає роль. Чи дуже мудро, чи дуже багато, чи дуже досконало... Дуже багато людей свідомо грають комедію, замість бути простими. Замість бути справді стовідсотково собою. Бути простим - це значить бути собою. У повному значінні цього слова. Тому простота в такому дусі є, на мою думку, великою чеснотою. І дуже приємно коли маємо нагоду зустріти просту людину».

Ось такі слова, від яких - ні додати, ні відняти. Тільки думки про те, що світ, стосунки між людьми, та й навіть життя в громадянському секторі, було б добрішим, світлішим і радіснішим, якби кожен був собою. Здається, що ми часто надягаємо маски, а потім стає складно від них відмовитися. А ролей багато - "жертва" (влади, донорів, життя, колег тощо), "вічний революціонер-опозиціонер", "мирний воїн", "тиран", "лідер-ентузіаст-відмінник", "філантроп", "мізантроп"...

Для політиків стало буденністю надягати шкіру вівці. Вони різняться між собою тільки кількістю вовчої сіризни, що виглядає із костюму невинності. Часто-густо, таку сіризну доводиться бачити не тільки в політичному світі.  Натомість, простота, емоційна чесність та "буття собою" - приваблюють більше, ніж найблискучіша маска.