Інклюзія охопила шкільне та дошкільне навчання, а як справи з відпочинком? Про реалії інклюзії в дитячому таборі розповідає юрист табору «Лазурна райдуга», ініціатор проєкту LazurkaInclusion Людмила Сірко.

З чого почався інклюзивний проєкт у таборі відпочинку?

Так сталося, що 4 роки наша родина стала займатись досить цікавим напрямком - оздоровленням та відпочинком дітей. Табір «Лазурна Райдуга» розташований на березі Азовського моря. Я за освітою юрист, практикуючий адвокат, тож всі паперові справи на мені. Комфорт і безпека дітей під час відпочинку для нас головний пріоритет в роботі.  Від початку свого господарювання ми зосередились на оновленні матеріально-технічної бази, щоб дітям було вдосталь басейнів, спортивних майданчиків, щоб вони були гарно оснащені. І от начебто все нас задовольняло, ми тільки видихнули, як до нас звернулось батьки, які спитали, а чи можна в таборі відпочити дитині з інвалідністю. В родині два сина: молодший вже відпочивав в нашому таборі і старший син хотів би теж бути серед однолітків влітку, але він на інвалідному візочку і канікули зазвичай проводив вдома. Першою думкою було відмовити, адже це мають бути спеціальні умови, персонал, соціальна адаптація інших дітей. Але після вивчення даного питання, ми зрозуміли, що більшість з необхідного, що регламентує держава в цьому напрямку, ми мали, а інше можемо впровадити. Батьки нас запевнили, що табори, в яких раніше доводилось відпочивати їхній дитині, позиціонували себе як заклади для дітей з інвалідністю і мали значно гірші умови, ніж у нас. Чого тільки варті вуличні туалети, відсутність спуску до моря… Так почалася нова сторінка в історії «Лазурки».

До цього моменту табір не був пристосований для людей на візку?

Проаналізувавши нормативні вимоги для оздоровлення та відпочинку дітей з інвалідністю,  ми почали змінювати наш табір. Чітко окреслили коло питань, що потрібно пристосувати для дитини на інвалідному візку і, очевидно, що наявність обов’язкових пандусів, це замало. І одразу стало зрозумілим, що потрібно збільшити кількість медперсоналу до 4 осіб. По господарству роботи було багато: ми розпочали з реконструкції доріжки до моря, значно розширили її. Адже відрізок пляжу по піску візочок не подолає, тому наша доріжка мала максимально наближати до води. Потім дійшла черга майданчиків перед корпусами. Тротуарна плитка виявилася слизькою, сходинки зайвими. Ми вирівняли територію на концертному майданчику,  біля їдальні, ігрових кімнат, медичного пункту і скрізь замінили плитку на спеціальне кольорове гумове покриття. Також розширили вхід на футбольне поле, бо через стандартні дверцята візочок не проїжджав.  У їдальні висота роздачі їжі виявилася зависокою для дитини, яка пересувається на візку, тож ми її знизили до зручного рівня.. Ну  і подібних деталей для вдосконалення виявилось безліч. Тепер наша мрія – автоматичний спуск в басейн для дітей з проблемами опорно-рухового апарату. Але навіть те, що ми встигли зробити, змінило табір на краще, адже безпечніше стало всім відпочиваючим. Ми уважно придивлялись, як пересувається наш хлопець на візочку по території, де ще потрібні зміни. І тут новий виклик – до табору хоче дитина, яка через інвалідність потребує батьківського супроводу. Ми взялися за справу. На території табору є комфортабельні гостьові будиночки, в яких дитина разом з мамою може ночувати, а всі розваги і, так би мовити, таборове життя проводити з однолітками. Всі наші вожаті  - випускники Полтавського педагогічного університету імені Короленка. В них є психолого-педагогічний факультет, який готує корекційних педагогів, тож саме ці фахівці долучились до роботи з дітьми з інвалідністю. І наприкінці відпочинку ми бачили захоплені обличчя дітей і щасливих батьків, які теж відпочили. Одна мамочка зізналась, що вже кілька років не пила каву наодинці. І вона була абсолютно спокійна, що її дитина в безпеці і не потребує маминої уваги. Потім були діти з ДЦП, група дітей зі слабким зором з інтернату, і кожного разу ми казали собі, що впораємось. Як юрист, я вирішила надати інклюзії в таборі офіційний напрямок. Так почався проєкт LazurkaInclusion.

Як потрапити до «Лазурки» дітям з інвалідністю?

Минулого року у нас відпочили 20 дітей з інвалідністю. Цього року ми вирішили розширити кількість до 50 – це складатиме 10% від загальної кількості дітей на зміні. Чекаємо учасників проєкту LazurkaInclusion  у віці від 7 до 18 років на першу табірну зміну з 3 по 21 червня 2020 року. Не обов’язково всі 19 днів відпочивати, можна навіть тур вихідного дня провести, щоб зрозуміти, як дитина впишеться у таборове життя. Як я вже казала, нам є, де розмістити дітей і батьків. Тож якщо дитина прагне спілкування і веселощів, змінити оточення і поринути у таборове життя, то жодних перепонів нема.

Які плани на майбутнє, чи є ще що вдосконалювати?

Досконалості немає меж, тому так, нам ще є куди рухатись. Дуже хочемо вийти на широку аудиторію, щоб про наш проєкт LazurkaInclusion знали в Україні. Ми хотіли б долучити до роботи благодійні організації, які могли б забезпечити відпочинок дітям, чиї батьки не можуть собі цього дозволити. Також в Україні є велика кількість закладів, де діти перебувають на постійній основі, і відпочинок на березі моря їм також потрібен. Я можу довго розповідати про умови і розваги табору, але про них можна також почитати на нашому сайті www.ilovelazurka.com, долучайтесь до нашої групи LazurkaInclusion у Фейсбуці https://www.facebook.com/groups/LazurkaINCLUSION/.

Анна Скороспєлова