В статті описана проблема формування у викладачів закладів вищої освіти здатності до вирізнення токсичного контенту. Визначено труднощі формування готовності науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти до його попередження.
Нині потребою українського суспільства є інтеграція вітчизняного цифрового ринку в єдиний європейський простір. Проте її реалізація зазнає перешкод, подолання яких обумовило значну кількість ініціатив та затребувало великих ресурсів від суспільства.
Один із напрямів приєднування української цифрової галузі до стандартів і вимог європейського ринку – це підготовка фахівців із належними кваліфікацією й компетентностями. До його реалізації й залучені заклади вищої освіти (далі – ЗВО). Тому впродовж кількох останніх років актуальність питання про вдосконалення цифрової компетентності викладачів ЗВО є вельми відчутною. І, ймовірно, залишиться такою ще чималий час.
Важливий аспект цифрової компетентності викладачів ЗВО – це через вивчення навчальної дисципліни сформувати у студентів здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел і розрізняти в її масиві неправдиву інформацію від правдивої, а також свідомо відмовлятися від споживання й ощирення шейків. Це потребує сформованого у викладача досвіду вирізняти токсичний контент в інформації, яку необхідно донести до студентів в статусі інновацій, трендів, нововведень, як правдиву або фейк.
Завданнями цієї статті є: обговорення ситуації, яка склалася в ЗВО, аналіз бар’єрів, проблем та можливостей, а також на основі проведеного серед викладачів опитування сформулювати пропозиціі для покращення ситуації.
В даній публікації під «токсичним контентом» будемо розуміти змістову характеристику інформації, яка може завдати шкоди студентам через їхню непідготовленість до диференціації інформації на правдиву чи неправдиву.
Отже, феномен, названий як “токсичний контент” не є інновацією по суті, проте можливості ери цифрових технологій створюють тло, яке актуалізує зусилля спільноти на протидію свідомого і спрямованого використання негативного впливу певної виду інформації на особу, спільноту, суспільство.
Вироблення токсичного контенту стає все частіше інструментом тиску на публічних осіб, при тому, що мільйони споживачів такого контенту перетворені на пасивних учасників мобінгу, булінгу, травлі.
За прогнозами в найближчі десятиліття темп впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій буде зростати, тоді як власне інноваційні цикли ставати коротшими, При тому, що вирішення багатьох проблем можливе лише інструментами державної політики, є площини, до яких дотичні викладачі й менеджери ЗВО. Це стосується підтримування роботи викладачів щодо самовдосконалення рівня цифрових компетентностей загалом і здатності до вирізнення токсичного контенту зокрема, їхнього стимулювання, поширення досвіду роботи – вони настільки непоказні, що ставлять під сумнів пріоритетність цифрового розвитку вищої освіти.
Для протидії токсичному контенту зі сторони викладачів ЗВО реальною стала перспектива освоєння функції “фільтрувальника” контенту при інтенсивному обміні інформацією й десформованому досвіді студентів щодо диференціації інформації на правдиву й фейк.
Вважаємо, що необхідно зосередити увагу на осмисленні того, які фактори/здатність особи сприяють/стримують використання нею та подальше відтворення токсичного контенту.
За результатами аналізу ситуації нами виокремлено такі тенденції:
зростання частки т.зв. “побутового” токсичного контенту через зміщення уваги з дій публічної особи (політика, очільника влади, ін.) на життєдіяльність громадянина, а саме — студентів;
трансформація ЗМІ у т.зв. “фаблес-ЗМІ” через переважаючі капіталовкладення у виробництво токсичного контенту (пояснимо: фаблес-ЗМІ — назва, похідна від фаблес-компаній, під якими мають на увазі ті компації, спеціалізацією яких є розробка і продаж мікроелектроніки, проте які не виробляють її, бо не мають власних виробничих потужностей, а лище замовляють її вироблення іншим компаніям.
Відтак, фаблес-ЗМІ — це ЗМІ, котрі центровані на виробленні не повідомлень, а на перетворення інформації в інструмент тиску й токсикації.
Вважаємо, що самостійного оволодіння науково-педагогічними працівниами навичками виокремлення токсичного контенту з масиву інформації недостатньо, якщо мова йде про їхнє застосування в професійній діяльності на високому рівні. Більше того, для посиленого ефекту від синергії цифрових компетентностей важливо синхронізувати їхній розвиток у всіх викладачів.
Проте є такі сторони цифрового розвитку ЗВО, які викладачі підтримують як обов’язковий напрям самовдосконалення. Можна навіть говорити про те, що викладачі і є його амбасадорами – це перехід в найближчій перспективі до застосування санкцій проти навмисного спотворення правдивої інформації.
Ще одним важливим аспектом сформованої і у викладачів, і у студентів здатності до вирізнення токсичного контенту є визначення її як обов’язкової. Варто зауважити, що мова про розробку переліку цифрових компетентностей для різних цільових аудиторій окремих галузей на ґрунті фреймворка Digital Competence 2.0 порушується вже якийсь час. Беручи до уваги практику впровадження й використання цифрової сервісної інфраструктури eHealth, її успіхи й прогалини, настав час порушити питання про механізми обміну інформацією між освітніми інформаційними системами й усунення токсичного контенту з найбільш популярних серед студентської молоді джерел інформації.
Розуміючи важливість інтеграції вітчизняного цифрового ринку в єдиний європейський простір і роль ЗВО у цьому процесі викладачі ініціювали дослідження стану розвитку цифрових компетентностей і досвіду вирізнення токсичного контенту в різних джерелах інформації. Його результатами стали такі висновки:
1. До цього часу при здійсненні наукових досліджень використовують застарілі програми й технології,які жодним чином не фільтрують інформацію як правдиву чи неправдиву.
2.Відсутні:
− урегульований підхід щодо використання механізмів фільтрації інформації на рівні ЗВО;
− задекларований механізм електронного обліку найбільш популярних серед студентської молоді джерел інформації;
− інституціональний механізм для захисту персональних даних і авторського права в межах інтелектуальної власності.
Також:
− не налагоджено наскрізну дискусію з питань цифрової безграмотності викладачів ЗВО;
− не сформований офіційний дискурс, який би відповідав реальному стану речей;
− в гуманітарних ЗВО мало цифрових робочих місць;
− відсутні стандарти, інструменти моніторингу й оцінки цифрових навичок викладачів; ін.
З метою викорінювання недоліків варто ініціювати комплексний експертний аналіз стану із рівнем цифрових навичок у викладачів ЗВО, досвіду вирізнення токсичного контенту, протидії фейкам, ін.., а за його результатами реалізувати низку заходів з розвитку цифрових компетентностей із залученням усіх стейкхолдерів.
Важливо сфокусувати увагу на розробці комплексної методології, яка б містила і новий дискурс, і новий поняттєвий апарат, і нові дефініції («цифрова неосвіченість», «електронна культура», «електронне здоров’я», ін.). Можливо, слід думати про застосування механізму незалежної сертифікації цифрових компетентностей викладачів відповідно до вимог ЗВО.
Водночас варто формувати довіру й безпеку до тих джерел інформації, які стануть засадами для формування цифрової культури і викладачів, і студентів. І тільки такий підхід забезпечить українському суспільству електронне здоров’я.
Висновуємо з вищевикладеного:
В складних обставинах із рівнем підвищення цифрових компетентностей у ЗВО та переходу к активним діям у цьому напрямі діяльності, за винятком успіхів у спеціалізованих і ресурсоспроможних ЗВО, кожний структурний підрозділ мусить:
– сприятивдосконаленню електронних компетентностей викладачів: через розробку методологічної бази для діяльностінаціональних цифрових коаліцій; через самостійні «зрізи» знань, умінь, навичок у колег; через розробку й поширення передових кейсів; через рекомендацій щодо розробки та впровадження рамки цифрових компетентностей для ЗВО;
– обговорити питання перспектив розвитку цифрових навичок та компетентностей в українських ЗВО;
– розробити/адаптувати напрями діяльності структурного підрозділу в контексті підвищення професійної майстерності й рівня цифрових компетентностей співробітників;
– створити умови для підтримування викладання із демонстрацією високого рівня цифрових навичок, і, передусім, у спосіб оцінки й самооцінки відповідності рівня цифрових компетентностей викладачів потребам українського суспільства.
Амбітною метою вітчизняних ЗВО зобов’язаний стати їхній набутий статус електронних лідерів в Україні. І в такому контексті цифрова компетентність викладача ЗВО – це соціокультурний ресурс в інтеграцію вітчизняного цифрового ринку в єдиний європейський простір і електронне здоров’я нації.
Тому подальші дослідження варто спрямувати на розробку механізмів, моделей і способів протидії шкідливим чинникам електронного здоров’я українців.
Стаття підготовлена у співавторстві з Ольгою Жорновою.
Коментарі