Увiйти
+ Пiдписатися
“Благотворительность” (копі-паст).
Ездил тут с группой состоятельных граждан и их 20-летних жен в своеобразный благотворительный предновогодний тур - раздавали подарки детям из детских домов (в подмосковном Пушкино) и - через службу соцзащиты - малоимущим гражданам. Выглядело это так, как всегда выглядит - щебечущие девушки в норковых шубах бегали между детьми, раздавали какие-то подарки и т.д., их мужья со снисходительно-покровительственным видом, сложив мясистые руки с золотыми часами на запястьях на полных животах, беседовали с воспитателями и теми самыми несостоятельными гражданами. Какого-то мальчика поставили на табуретку и он, прочитав какое-то новогоднее стихотворение, кажется, чуть ни расплакался от волнения. Ну и т.д. Признаюсь, для себя мне было всегда довольно сложно сформулировать - что же не так во всем этом?
Да - нехорошо само по себе - люди сомнительных (во всяком случае, о некоторых известно доподлинно) моральных качеств изображают из себя нечто совершенно себе противоположное и с благодушным видом раздают людям, которых сами же сделали нуждающимися, крупицы от отобранного у них. Но есть что-то еще, надо сказать, почти неуловимое. Вчера сформулировал, во всяком случае, для себя. Глядя на все это действо, подумал, что главным образом в нем оскорбительно то, что весь антураж его подчеркивает справедливость что ли тех условий, в которых находятся нуждающиеся. Такая благотворительность никогда не ставит себе цели устранения бедности вообще, более того, если бы бедность прекратилась, это было бы, пожалуй, даже неприятно для для благотворителя (как в Библии - “истинно говорю, они уже получают награду свою”). Эта благотворительность делается с той позиции, что, мол, “бедность всегда была и будет, ты бедный, а я богатый и успешный - так на тебе от моей широкой души. Я не обязан давать, ты сам виноват в своей бедности, но сегодня я выпил целый самовар чаю и душа поет”. А ведь сам нуждающийся - и это всегда очень хорошо видно- если он совсем не опустился и не плюнул на себя (что бывает только с совсем опустившимися, даже безумными бомжами) никогда не признает справедливости своего положения, того, что он оказался в тех условиях, в которых находится. Они кажутся ему не справедливыми, не заслуженными, а выходящими из ряда вон. Наверное, настоящая благотворительность не может делаться иначе, чем от брата к брату. (виділив та підкрелив я - М.І.) С пониманием условий, в которых оказался человек, сопереживанием, искренним сочувствием, таким сочувствием, которое не требует себе награды и благодарности. Иначе очень некрасиво получается.
Да - нехорошо само по себе - люди сомнительных (во всяком случае, о некоторых известно доподлинно) моральных качеств изображают из себя нечто совершенно себе противоположное и с благодушным видом раздают людям, которых сами же сделали нуждающимися, крупицы от отобранного у них. Но есть что-то еще, надо сказать, почти неуловимое. Вчера сформулировал, во всяком случае, для себя. Глядя на все это действо, подумал, что главным образом в нем оскорбительно то, что весь антураж его подчеркивает справедливость что ли тех условий, в которых находятся нуждающиеся. Такая благотворительность никогда не ставит себе цели устранения бедности вообще, более того, если бы бедность прекратилась, это было бы, пожалуй, даже неприятно для для благотворителя (как в Библии - “истинно говорю, они уже получают награду свою”). Эта благотворительность делается с той позиции, что, мол, “бедность всегда была и будет, ты бедный, а я богатый и успешный - так на тебе от моей широкой души. Я не обязан давать, ты сам виноват в своей бедности, но сегодня я выпил целый самовар чаю и душа поет”. А ведь сам нуждающийся - и это всегда очень хорошо видно- если он совсем не опустился и не плюнул на себя (что бывает только с совсем опустившимися, даже безумными бомжами) никогда не признает справедливости своего положения, того, что он оказался в тех условиях, в которых находится. Они кажутся ему не справедливыми, не заслуженными, а выходящими из ряда вон. Наверное, настоящая благотворительность не может делаться иначе, чем от брата к брату. (виділив та підкрелив я - М.І.) С пониманием условий, в которых оказался человек, сопереживанием, искренним сочувствием, таким сочувствием, которое не требует себе награды и благодарности. Иначе очень некрасиво получается.
- 07.01.2010
Михайло Ізюмський 
8
Коментарі
Усе це є свідченням теперішньої епохи. Різні автори її називають по різному. Хтось глем-капіталізмом, хтось порногламуром, хтось постмодерном. Вимір бути чи мати - це культурний вимір, це стосується цінностей. І дискусія з приводу цього є завжди складною. Я на Вашому боці.
Коли ми починали робити, благодійні акції,
https://gurt.org.ua/news/events/5216/#lastcomment
до нас приходили "власники цього світу" і хотіли нас засипати грошима... взамін просили "вихваляння", "навіть підтримку на виборах" та "послушаніє" у дрібних справах... такий собі "подхолімаж".
Але, коли ми поставили рамки у співпраці та висловивши чітку свою позицію "співпраці а не приєднання". (завдяки твердої позиції вик. директора Саноцької О.) - "Власники гаманців" по різному на це реагували... Є такі що змінили свої погляди (можливо тільки для демонстрації на якісь долі відсотка, а можливо і більше) а решта "пупців цього світу", - просто перестали з нами контактувати...
Моя думка про дану ситуацію:
Що таким чином "гаманці" хочуть залагодити свою вину перед власною совістю... щоб для себе мати виправдання "я ж дав на благодійність"... "я ж добрий, щедрий...".
Таким чином виправдати свої "брудні" справи... точніше на фоні брудних справ підняти власну самооцінку...
продовження:
Хоча аналізуючи перелік цьогорічних жертводавців - список таки з кожним роком збільшується. Це про багато говорить... а також збільшилася кількість підприємців, які самі пропонували свою підтримку...
Порівняти це з 2003 чи 2004 роками - це дуже велика та приємна зміна.
з цього приводу є цікавий епізод у фільмі "12", розповідь директора цвинтера про те як він заробляє гроші та як займається благодійністю, раджу подивитись фільм і звернути увагу на даного персонажа.
Втім, все ж таки це і є благодійність, мотиви її хай лишаються на совісті благодійників, а у отримувачів майже зажди є можливість відмовитись. А те про що говорить автор цитованого мною тексту ("Наверное, настоящая благотворительность не может делаться иначе, чем от брата к брату"), напевне, якось інакше називається (взаємодопомога, можливо)...
Як на мене, визначним критерієм ставлення до благодійника є відповідно його ставлення до грошей. Що це - ціль чи засіб?
Для мене, як особи зацікавленої у коштах для надання допомоги дітям хворим на ДЦП та їхнім родинам, це питання цікаве з огляду на мою моральність. Чи є справедливим в моєму випадку вислів: "гроші не пахнуть"? Чи вірно я вчиню, якщо відмовлю комусь, хто на мою думку не відповідає вимогам моїх уявлень про моральність, надати допомогу нужденним?
На мою думку, якщо йдеться про випадок описаний Тарасом Кушніром, коли треба "продати свою душу" в обмін на гроші - я погоджуюсь, що треба не двозначно відмовити.
Але, коли йдеться про бажання людини допомогти безумовно - це не моя справа виносити їй вирок на скільки вона є "достойною" для такої справи. Як написано в Біблії: "кожен сам за себе дасть звіт".
Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. розпочинається відродження благодійності. 24 серпня 1991 року Україна стала незалежною державою. З цього часу благодійність розглядають як приватну та добровільну справу конкретної людини. Вона знаходиться поза сферою офіційного адміністрування, а діяльність здійснюється без вказівок закону („згори”) чи офіційної політики.
Загалом під благодійністю розуміють допомогу іншим особам за рахунок власного добробуту чи вільного часу та за умови, що надання цієї допомоги не шкодить іншим і здійснюється у межах чинного законодавства.
Благодійність – неприбуткова діяльність. Однак у перші роки незалежності України інколи нею вважали політичну діяльність та деякі види комерції.
Із часом були визначені види діяльності, які не є благодійними:
– усі види діяльності, які мають на меті отримання прибутку чи іншої вигоди;
– діяльність, яка має на меті розширити власні повноваження чи збільшити свій вплив на суспільство (участь у виборах і політичних кампаніях, ідеологічна пропаганда, прагнення до слави та популярності);
– пожертви незаконно придбаного майна, лікування неперевіреними методами, дії, які принижують гідність інших людей або не відповідають уявленням суспільної моралі. Благодійність не може супроводжуватися порушенням закону та прав людини, бо вона спрямована на захист соціально-економічних прав особистості.
Всеукраїнський громадський центр "Волонтер" достатьно тривалий час вивчає проблему формування культури благодійності в Україні... Дуже приємно, що наразі ситуація змінюється у кращий бік!
А ще мені спало на думку... не треба засуджувати поганих благодійників... шлях до милосердя буває різним... Інколи треба ось такий досвід...для того, щоб стати у майбутньому справжнім благодійником!