•  

Ігор Добко: «Громадський сектор має бути механізмом об’єднання людей»

У новому інформаційному сезоні портал ГУРТ пропонує до вашої уваги рубрику «Обличчя сектору», в рамках якої щомісяця ми говоритимемо про справжні цінності персоналій, котрі будують громадянське суспільство нашої країни. Вересневим «обличчям сектору» став заступник голови «Товариства Лева» – однієї із найстарших і найавторитетніших громадських організацій України, громадський і культурний діяч Ігор Добко. Про життя, спогади, захоплення та професійну діяльність пана Ігоря читайте нижче.

ЖИТТЄВІ ЦІННОСТІ

На думку Ігоря Добка, однією із найважливіших складових життя є системність – не тільки в громадській діяльності, а й в приватних стосунках. Саме тому, відповідаючи на запитання про життєвий девіз, пан Ігор відразу згадав фразу, що була вигравірувана на персні старогрецького філософа Піфагора: «Тимчасова невдача краще, ніж тимчасова удача».

«Мені подобається цей вислів. Я намагаюся жити за його принципом. І, коли чимось займаюся, готовий, що це може не вдатися. Але якщо все-таки вдається, отримую задоволення», – пояснив свою філософію Ігор Михайлович.

Серед власних сильних сторін пан Ігор називає організованість, наполегливість і працездатність; а слабкою рисою вважає консервативність: «Я – явно не генератор ідей. І часом притримуюся занадто традиційних поглядів і символів», – зізнається Ігор Добко.

В інших цінує обов’язковість, відповідальність і вміння дотримуватися своїх обіцянок. Поєднання цих рис вважає набором успішної людини. Такими ж намагається виховувати і своїх дітей: «Хотілося б, щоб вони росли людьми, яких поважають інші. А для цього ти маєш бути прикладом, часом жорстким, але справедливим».

ПРО НАВЧАННЯ Й СТУДЕНТСЬКІ РОКИ

«Мої улюблені квіти – бузок. Це теплі спогади з дитинства, адже в тому будинку, де я жив до шести років (м. Броди Львівської області, – авт.), було дійсно дуже багато бузку. Його запах асоціюється з атмосферою спокою і затишку», – згадав пан Ігор.

Ігор Михайлович був старанним учнем і студентом. Хоча, за його ж словами, адаптуватися після школи до інституту було складно: «Після першого семестру в моїй заліковці, як не дивно, були «трійки» і тільки одна «четвірка». Потім, наприкінці другого семестру, стало навпаки – всі «четвірки» й одна «трійка». А вже на другому курсі я отримував підвищену стипендію – називається, адаптувався», – розповів, посміхаючись.

Пан Ігор отримав унікальну в масштабах України спеціальність «Інженер-електрик» за фахом «Світлотехнік» у Львівській політехніці, паралельно активно долучаючись до участі в СТЕМах (студентський театр естрадних мініатюр, – авт.).

Не зважаючи на те, що отримані під час навчання в інституті технічні знання в повній мірі застосувати не вдалося, Ігор Михайлович і досі захоплено пояснює особливості професії: «Якщо говорити про містобудівний аспект, то там мало бути три ключові елементи: власне кажучи, будівництво, озеленення і освітлення. Будівництво в радянські часи йшло, озеленення більш-менш реалізовувалося, але з освітленням пощастило найменше. Нашій спеціальності почали приділяти увагу протягом останніх 20-ти років, задумуючись над тим, як правильно освітлювати будинки, приміщення, дороги».

Однак навчання у Львівській політехніці зіграло важливу роль у формуванні майбутнього керівника низки культурних проектів, заклавши підвалини для участі в громадській діяльності: «Інститут дав мені можливість знаходитися в колі інтелігентних викладачів, з якими можна спілкуватися на будь-які теми, наприклад, про історію, архітектуру, мистецтво, тому своє навчання згадую із вдячністю».

ПРО КРИТИКУ Й СТАВЛЕННЯ ДО НЕЇ

За словами Ігоря Михайловича, його можуть критикувати всі й абсолютно в усіх випадках: «Головне, щоб це була конструктивна критика. І найкраще, звісно, коли вона позитивна: спочатку тебе трошки хвалять, а потім трошки критикують (посміхається, – авт.), але обов’язково варто починати з позитивної частини».

Сам пан Ігор намагається не критикувати оточуючих, але визнає, що найбільше дістається його дітям: «Звичайно, я їх критикую, але роблю це заради їхнього ж добра».

У розмові про критику Ігор Михайлович згадав також про свій тренерський досвід і висновки з нього: «Є такий метод, як «метод шести капелюхів». Його автор Едвард де Боно спробував відділити емоції від методології прийняття рішень. Там є різні кольори «капелюхів»: синій, зелений, жовтий, червоний, чорний, білий, – «одягаючи» які, людина «приміряє» на себе певний режим мислення. Так-от, чорний – це колір критики. І, коли я спробував під час своїх тренінгів приймати рішення за допомогою цього методу, зрозумів, що найкомфортніше люди почуваються саме в «чорному капелюсі». Звідси зробив висновок, що всі люблять критикувати, адже людям притаманно бачити, в першу чергу, недоліки інших».

ПРО ХОБІ

Коли з’являється вільний час, Ігор Михайлович намагається провести його на річці, під час подорожей байдаркою. І хоча раніше він багато подорожував Карелією та східною Україною, де річки більші, досі вважає водний туризм одним зі своїх хобі. Взимку байдарку замінюють гірські лижі. Що ж до повсякдення, то улюблене заняття пана Ігоря – відвідування музеїв.

«Ані дружина, ані діти цього мого захоплення не поділяють. Мої найулюбленіші львівські музеї – це картинна галерея (Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького, – авт.) та відкриті фонди музею етнографії (Музей етнографії та художнього промислу, – авт.). У кожному з них я був не менше десяти раз», – розповів Ігор Добко.

ПРО ПЕРШІ КРОКИ В ГРОМАДСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Після закінчення інституту Ігор Михайлович рік працював, потім його призвали до служби в збройних силах. Одразу після повернення з армії він прочитав про загальні збори Товариства Лева, які відбувалися щотижня поблизу політехнічного інституту. На початкових етапах діяльність Товариства Лева розподілялася на три основні секції: історична, екологічна і фольклорно-етнографічна.

«Я прийшов, послухав, про що говорять люди. Мене завжди цікавила історія, тому вирішив приєднатися саме до історичної секції. Дізнався, коли засідання, прийшов, а засідання немає. На другий раз повторилося те ж саме. І таких, як я, було чоловік десять. Ми шукали історичну секцію і ніяк не могли її знайти. Потім вирішили створити свою – теж історичну, й почали працювати.

Дуже добре пам’ятаю, як ми зустрілися з Андрієм Гречилом, сьогоднішнім головою Українського геральдичного товариства, щодо очищення підвалів монастиря кармелітів босих. Пам’ятаю, що вивезли звідти незліченну кількість сміття. Тоді набагато важливішою для нас була не фізична чи інтелектуальна діяльність, а спілкування між людьми. Після закінчення робіт ми говорили про те, які зміни потрібні в країні чи області, що б ми хотіли зробити і як до того долучитися», повідомив Ігор Добко.

ПРО ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР

Ще одне місце, яким захоплюється Ігор Михайлович у Львові, – це історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар», який відіграв у його подальшому житті важливу роль. Вперше потрапивши туди під час студентської екскурсії, організованої профком Львівської політехніки, Ігор Добко згодом пропрацював у музеї п’ять років на посаді заступника директора з наукової роботи.

Цьому передувало заснування Товариства Лева, яке виникло з міського комітету комсомолу. Саме активісти міськкомсомолу розвішували містом плакати із закликами збиратися разом, спілкуватися й долучатися до відновлення Львова.

«На цих плакатах було три пропозиції для місця зборів із різним часом – Високий Замок, Стрийський парк і Личаківське кладовище. Але варто сказати, що саме на останню локацію прийшли люди. Вони й були майбутніми членами Товариства Лева, які створили цю організацію та в подальшому розвивали її», – згадував Ігор Михайлович.

Протягом декількох років активісти, яких, за свідченням пана Ігоря, було близько 20-ти, щосуботи приходили на Личаківське кладовище о десятій ранку і фізично працювали до 14:00. Крім того, ще двічі на тиждень молоді люди здійснювали інвентаризацію і паспортизацію пам’яток. На той момент кладовище підпорядковувалося комбінату ритуальних послуг, хоча, безумовно, заслуговувало на статус музею з огляду на ті пам’ятки, які там зосереджені. Саме тому Товариство Лева виступило з ініціативою надати Личаківському цвинтарю відповідний статус. «У той час я був депутатом міської ради. Статус музею кладовищу надали, а мені запропонували бути директором. Я відмовився, оскільки не мав управлінського досвіду. Тоді сказали : «Будеш заступником!», і я погодився», – розповів Ігор Добко.

ПРО ПРОЕКТИ, ЯКИМИ ОСОБЛИВО ПИШАЄТЬСЯ

Ігор Добко може розповідати про ТоваристваоЛева годинами, але найбільше він пишається продуктом діяльності екологічної секції, яку очолює Валентин Стецюк, а саме – щорічною експедицією «Дністер». «Товариство Лева виникло в 1987 році, а вже наступного року відбулася перша експедиція. Хоч я і не її керівник і всього декілька разів брав участь у її проведенні, але це просто неймовірна річ!», – захоплено розповів Ігор Михайлович.

Експедиція триває в середньому 2-3 місяці і налічує близько 20 учасників, стартуючи десь із району Галича на Дністрі і завершуючись поблизу Хотина. До неї долучаються фахові науковці, зацікавлені любителі, студенти не тільки з усієї України, але й із Німеччини, Естонії, Ірландії, США, Словаччини. Експедиція «Дністер» виникла як екологічна, але в її межах проводяться також археологічні і фольклорні дослідження. «Чим учасники хочуть займатися в басейні Дністра, тим вони й займаються. Цікаво, що експедиція вже 28 років відбувається практично без зовнішнього фінансування. Люди самі доїжджають, за свої кошти харчуються, не отримуючи ніякої фінансової вигоди. Але при цьому вони здійснюють дуже потрібні речі й отримують задоволення від перебування разом», – продовжив пан Ігор.

ПРО ТЕ, ЯК БУТИ УСПІШНИМ У ГРОМАДСЬКОМУ СЕКТОРІ

Відповідаючи на останнє запитання ГУРТа, Ігор Добко згадав про перший грант, який отримало від міжнародного донора Товариство Лева: «Це сталося в 1996 році. На той момент ми вже 9 років доволі ефективно працювали без грантової підтримки. Пам’ятаю свою реакцію тоді: я не міг зрозуміти, що вони хочуть. Подумав, що вони просять, аби ми якимось чином надали їм матеріальну допомогу, а виявилося, що все навпаки (сміється, – авт.)», – поділився спогадами пан Ігор. На його думку, якщо людина приходить в третій сектор, це варто робити, в першу чергу, не для того, щоб отримувати фінансову підтримку для реалізації проектів, а щоб сприяти об’єднанню людей.

«Потрібно займатися тим, що любиш, що в тебе найкраще виходить, що тобі подобається, чим ти живеш! Тоді ти будеш успішним у будь-якій галузі», – підсумував Ігор Добко.

Розшифровувати інтерв'ю допомагала Аліна Майгула

Контакти

Чи вважаєте цей матеріал корисним? + Так 7  - Нi  

Коментарі

Валентин Стецюк   278 днів тому   #  

Поважаю пана Ігоря. Усе, що він тут говорить, підтверджує, що він людина діла. відповідальна і наполеглива. Щиро бажаю подальших успіхів у суспільно корисній роботі!

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



 

Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.