Масовий відтік молоді – одна з головних загроз для майбутнього України. Війна, нестабільність та економічні труднощі змушують українців шукати перспективи за кордоном, що лише посилює демографічну кризу.

Тож як держава, бізнес і суспільство можуть зупинити цей процес та створити умови, що повернуть молодь додому?

З 2020 року українське суспільство перейняло тенденцію переходу з моделі VUCA-світу (нестабільний, непевний, складний, двозначний), концепція якого виникла у військовому середовищі США наприкінці ХХ століття, в модель BANI-світу (крихкий, тривожний, нелінійний, незрозумілий), запропоновану футурологом Джемісоном Каскіо на тлі пандемії Covid-19. Ми ще не встигли пристосуватися до нових тенденцій, які зазвичай тривають десятки років, як уже з’явилися нові акроніми для опису світу – SHIVA (розколотий, жахливий, немислимий, порочний) та TACI (турбулентний, випадковий, хаотичний, ворожий), які виникли в українському дискурсі після 2022 року як реакція на повномасштабне вторгнення російських військ в Україну.

Також, коли ми говоримо про період тривалістю 5 років, не можна не згадати таке поняття як «покоління». Дехто вважає, що саме кожні 5 років відділяють культуру та сприйняття світу старших людей від молоді, а різниця між ними стає суттєвою. Тобто сьогодні ми маємо ціле покоління, яке народилося й дорослішає в умовах надзвичайно складного п’ятирічного періоду випробувань.

Цей час є значущим і переломним для будь-якої людини, бо коли хтось проживає саме такий відрізок в певному світогляді, то він починає сприйматися як щось нормальне та стабільне, навіть, коли не є таким.

Отже, наша країна сьогодні має цілу націю, для якої життя в ризиковому оточенні є нормою. Звісно, що кожна людина прагне сталого розвитку, стабільної зарплати та передбачення свого майбутнього на декілька років вперед. Через такі зміни молодь, тобто той прошарок суспільства, який відносно не має чого втрачати матеріально, та ще не встиг укорінитися в українських реаліях, шукає перспективи саме в тих країнах, де життя може набути нових кольорів, а майбутнє буде набагато прозорішим та зрозумілішим.

За останні роки кількість учнів в школах, зокрема хлопців, значно зменшилася. Студенти також не залишаються осторонь та намагаються покинути країну законними та незаконними способами. Відтік молоді є одним із головних чинників майбутньої демографічної кризи. За різними оцінками, після 2014 року сотні тисяч українців покинули країну, а після повномасштабного вторгнення Росії цей процес почав вимірюватися в мільйонах наших громадян. Молодь шукає кращі умови життя, стабільність, високі зарплати та можливості для самореалізації, які, на жаль, часто недоступні в Україні. Також, часто батьки мігруючи до інших країн, перевозять туди і своїх дітей.

Що спричинило такий відтік населення, знають всі, а от розробка механізмів повернення населення та стримання від міграції тих, хто поки знаходиться в Україні, ще перебувають на початкових стадіях.

Отже, як можна вплинути на потенційні рішення та думки громадян? Що кожен з нас та органи влади мають зробити задля збереження цілісності українського суспільства та недопущення демографічної кризи?

Сфокусуємося на тих аспектах, які наразі мають найбільший вплив:

1. Зупинка активних воєнних дій. Держава, перебуваючи в стані війни і позбавлена гарантій безпеки для своїх громадян стикається з питанням відтоку населення, тож даний фактор є основним та найголовнішим в сучасних реаліях. Звісно, що мова йде про збереження суверенітету України, без цього аспекту повноцінна стабілізація ситуації неможлива;
    
2. Сприяння та поліпшення умов для малого та середнього бізнесу, запровадження масштабних державних інвестиційних програм за підтримки міжнародних партнерів;
    
3. Створення відповідних умов для гідної заробітної плати та стабільного працевлаштування, які відповідають глобальним тенденціям;
    
4. Адекватна фінансова підтримка родин із дітьми, а саме: гідні виплати при народженні, податкові пільги, впровадження програм доступного житла;
    
5. Реформування системи освіти згідно з сучасними вимогами на ринку праці;
    
6. Розвиток української культури, мови, історичної пам’яті та популяризація патріотичних ініціатив;
    
7. Зміцнення довіри до системи державного управління;
    
8. Активна боротьба з корупційною складовою на всіх рівнях;
    
9. Створення окремої державної ініціативи у вигляді самостійної структури, котра займатиметься залученням молоді віком від 18 до 30 років задля реалізації державних, комерційних, громадських, а також інших суспільно важливих проєктів, шляхом об’єднання сил та думок ідейних особистостей;
    
10. Підтримка та розвиток громад, створення умов для їх розвитку, популяризація локальних громадських формувань та комерційних підприємств.

Всі вищезазначені чинники мають вагомий вплив на прийняття молоддю рішень стосовно подальшої діяльності та вибору найбільш сприятливого регіону для досягнення їхніх цілей. Для більшості молоді рідна держава завжди залишатиметься комфортнішим варіантом завдяки наявності «бази» в батьків та родичів, що в певній мірі слугує «стартовим капіталом» та «подушкою безпеки».

Якщо українська влада, комерційні та громадські організації об’єднають зусилля, ми отримаємо всі шанси, аби українська молодь продовжувала справу своїх пращурів та будувала сильну, заможну та незалежну Україну.