У лютому 2025-го 73 українські організації за кілька днів виявили, що їхнє фінансування зникло. Опитування, проведене Open Space Works разом із «Громадськими ініціативами України» після заморожування USAID, показало одну й ту саму картину: скорочення штату, призупинення програм, судорожний пошук альтернативних джерел. Veteran Hub у Вінниці тимчасово закрився. Dostupno.ua, яка просувала доступність для людей з інвалідністю, зупинила ключові проєкти. Медійна платформа ШоТам? втратила 50% фінансування, відмовилась від офісу і скоротила команду.

Це не перша і не остання криза. Але вона оголила те, що багато хто давно відчував, але не проговорював вголос: український третій сектор фрагментований до межі, де ця фрагментація стає загрозою для місії, а не її захистом.

Фрагментація - це не ознака здоров’я

В Україні зареєстровано десятки тисяч громадських організацій. Багато з них виникли хвилеподібно: після Майдану в 2014-му, після початку повномасштабного вторгнення в 2022-му. Кожна хвиля створювала сотні нових ініціатив - часто з тією самою місією, тим самим мандатом, для тієї самої аудиторії. Збір на дрони, евакуаційна допомога, психологічна підтримка ветеранів, юридичні консультації для ВПО - в кожній з цих ніш працюють десятки, іноді сотні організацій.

Це було органічно і потрібно - на етапі кризового реагування. Але ми вже на четвертому році повномасштабної війни. Контекст змінився. Донори переходять від гуманітарного фінансування до розвиткового. Гуманітарний план на 2026 рік профінансовано лише на 52%. США скоротили допомогу Україні на 74%. Німеччина - на 62%. Європейські донори скептично ставляться до перезапуску проєктів, які раніше фінансував USAID: «Навіщо ви несете нам старі проєкти? Запропонуйте щось нове», - цитує Сергій Колесников із ШоТам? реакцію європейських програмних офіцерів.

У цьому контексті мати 15 організацій із психологічної підтримки ветеранів у одному обласному центрі - це не екосистема. Це конкуренція за ресурси, що зменшуються, при дублюванні зусиль, що зростає.

Чому ніхто не хоче про це говорити

У секторі є кілька стійких переконань, які блокують розмову про консолідацію.

«Злиття - це для тих, хто не справився». Ні. Злиття - це інструмент. Як стратегічне планування або диверсифікація фандрейзингу. Його можна використовувати проактивно - щоб посилити місію, а не реактивно - щоб врятувати бухгалтерію.

«Моя організація - це я». В Україні громадська організація часто нерозривно зв’язана з особою засновника. Місія, стосунки з донорами, бренд, стиль роботи - все зав’язане на одну людину. Тому злиття відчувається не як організаційне рішення, а як втрата ідентичності. Але стюардство - не власність. Організація не належить вам. Вона належить місії і людям, яких обслуговує. Якщо об’єднання з іншою ГО дозволяє обслуговувати цих людей краще - це не програш.

«Ми втратимо автономію». Не обов’язково. Консолідація - це не обов’язково юридичне злиття. Це спектр варіантів, і більшість із них зберігає значну автономію.

Спектр: від спільного бухгалтера до одного правління

Типова помилка - думати, що є лише два варіанти: повна незалежність або повне злиття. Між ними - мінімум чотири рівні інтеграції, і кожен має свою логіку.

Координовані дії. Організації залишаються повністю незалежними, але свідомо координують: спільна адвокація, розподіл географій, уникнення дублювання в заявках. Альянс українських ОГС діє саме так - робочі групи з due diligence, гуманітарної архітектури, пулованих фондів. Ніхто нікого не поглинає. Але голос - спільний.

Спільна інфраструктура. Бухгалтерія, юрист, IT, офіс, HR - усе це можна ділити між кількома організаціями, не чіпаючи програми і управління. Для невеликих ГО, де один бухгалтер і так закриває п’ять організацій, це вже стихійна реальність. Питання - чи може це стати свідомою стратегією з розподіленими витратами і гарантією якості. В умовах, коли частина команди евакуйована або мобілізована, спільна адміністративна платформа - це не економія, а спосіб зберегти операційну спроможність.

Фіскальна «парасолька». Зріла організація надає юридичну і фінансову інфраструктуру новій ініціативі, яка ще не має адмінапарату. Ініціатива фокусується на роботі, а не на побудові юрособи. Після 2022-го сотні волонтерських ініціатив виникли стихійно - і частина з них досі працює без реєстрації або з мінімальною організаційною оболонкою. Парасолька зрілої ГО дає їм доступ до грантів і звітності, не витрачаючи ресурси на створення дублюючої інфраструктури.

Повне злиття. Два чи більше юросіб об’єднуються в одне - з інтегрованим штатом, правлінням, системами. Один адмінапарат. Одна стратегія. Один голос з донорами. Це найглибша інтеграція і найбільший ефект - але й найбільший організаційний стрес.

Правильний рівень - не той, що найглибший, а той, що найточніше відповідає ситуації. Іноді спільний бухгалтер вирішує проблему. Іноді потрібно йти далі.

Що реально заважає - і як із цим працювати

Донори не просять, але чекають

Жоден великий донор не скаже вам: «Зливайтеся, інакше не дамо грант». Але донорська спільнота все помітніше сигналізує, що хоче бачити координацію, а не конкуренцію. Коли 12 ГО подають заявки на один і той самий конкурс UNDP із практично однаковим проєктом для однієї і тієї самої аудиторії - це не конкурентне середовище. Це шум.

Організації, які прийдуть до донора із спільною заявкою від консорціуму - або, ще сильніше, як об’єднана організація - будуть у перевазі. Не тому, що донор хоче менше партнерів. А тому, що донор хоче менше адміністративних витрат на контракт і більше долара на кожну гривню, що доходить до бенефіціара.

Due diligence як фільтр

Маленькі ГО все частіше не можуть пройти due diligence інституційних донорів - ЄС, UNDP, великих приватних фондів. Не тому, що вони нечесні або неефективні, а тому, що в них немає систем: фінансового аудиту, формалізованого M&E, anti-fraud policy, кодексу поведінки, належної HR-документації.

Партнерство з більшою організацією, яка вже має ці системи, - це не визнання слабкості. Це доступ до ринку фінансування, який інакше закритий.

Зміна мандату

Якщо конфлікт перейде у фазу заморожування або завершення - мандат більшості організацій зміниться. Гуманітарна місія трансформується в розвиткову. Евакуаційна допомога - у підтримку повернення. Екстрене реагування - у відновлення інфраструктури.

Ця трансформація вимагає інших компетенцій, інших партнерів, інших форматів грантів. Маленька ГО з гуманітарним мандатом може не мати ресурсів для pivot’у. Злиття з організацією, яка вже працює в розвитковому форматі, може бути ефективнішим, ніж спроба перебудуватися самостійно.

П’ять питань, які варто поставити собі цього тижня

Не через рік. Не на наступному стратегічному плануванні. Зараз.

1. Скільки організацій у моєму регіоні роблять те саме, що і я, для тих самих людей? Якщо більше трьох - це привід для розмови. Не для злиття - для розмови.

2. Якби моє основне фінансування зникло завтра - що сталося б з бенефіціарами? Якщо відповідь «нічого, інші організації підхоплять» - можливо, ви і є те дублювання, про яке думають донори. Якщо «катастрофа» - можливо, ви занадто крихкі, щоб залишатись одні.

3. Яку частину мого бюджету я витрачаю на адміністрування, а яку - на місію? Якщо адмінвитрати перевищують 35% - ви платите за привілей бути окремою юрособою. Чи це найкращий спосіб витратити ці гроші?

4. Хто зі мною працює - і хто залишиться? Якщо я - єдиний носій стосунків із донорами, знань про процеси і контактів - організація не пережив мій відхід. Партнерство з іншою ГО - це страховий поліс для місії.

5. Чи я тримаюся за організацію - чи за місію? Якщо місія може бути виконана краще в іншій конфігурації - чи я готовий це визнати?

Що буде далі

Кількість активних ОГС в Україні найближчими роками зменшиться. Це не прогноз - це арифметика. Фінансування скорочується, а організацій більше, ніж ландшафт може утримати. Частина закриється тихо. Частина - болісно. Частина знайде форми партнерства і злиття, які збережуть місію, навіть якщо бренд зміниться.

Питання лише в тому, як саме це станеться. Хаотично - як побічний ефект donor fatigue, де кожна організація рятується поодинці? Чи свідомо - як стратегічне рішення лідерів, які бачать далі за свій логотип?

Сектор, який виходить із цього періоду з меншою кількістю, але сильнішими організаціями - буде здоровішим. Сектор, який чіпляється за кількість юросіб як за показник «розвитку громадянського суспільства» - продовжить конкурувати за ресурси, що зменшуються, і дублювати зусилля, які можна об’єднати.

Менше організацій може означати більше місії. Якщо ми дозволимо собі це побачити.