http://www.silskivisti.kiev.ua/18634/index.php?n=8929

Проблеми галузі
Ліси — за парканом
Ганна ГОПКО.


Останнім часом набула поширення «парканізація» лісів. Поява загорож та охоронців із рушницями довкола лісу значною мірою зумовлена хитромудрою нормою, яку народні депутати минулого скликання «протягнули» у Лісовий кодекс (2006 рік). Йдеться про так зване «довготермінове тимчасове користування лісами» (ДТКЛ), яке мало б сприяти роботі санаторіїв, баз відпочинку, «розвитку зеленого» туризму. Але останні чотири роки показали, що на практиці це виявилося лазівкою для «грошових мішків» отримувати за безцінь найкращі ділянки лісу у пожиттєве користування.

Скільки саме гектарів віддано в приватні руки на 50 років (дозволений за законом максимум), у це «тимчасове» володіння, сьогодні достеменно не знає ніхто. Ніхто також точно не скаже, скільки грошей через це недоотримує бюджет. Немає й повного реєстру юридичних і фізичних осіб — користувачів (а їх щонайменше кілька сотень), як немає і достовірної інформації про те, що відбувається на цих привласнених територіях. Зате чимало селян добре пам’ятають той момент, коли побачили паркан на дорозі до споконвічно громадських грибних та ягідних місцин.

Можливо, нещодавно прийнятий Закон «Про доступ до інформації» і покращить ситуацію зі статистикою про ДТКЛ, однак без змін у Лісовому кодексі власне доступ «простих українців» до самих лісів – навряд чи.

Кодекс для «своїх»
ОСЬ найрезонансніші конфлікти у цій сфері за останні два роки.

У Коблевському районі Мико­лаївської області 2009 року у ДТКЛ було передано лісові ділянки, які є… пляжною зоною Чорного моря. Нові «лісокористувачі» обмежили відпочивальникам доступ на узбережжя, висунули фінансові вимоги керівникам баз відпочинку. У Канівському районі Черкаської області 2010 року на таких же засадах приватні особи одержали лісові ділянки на березі Дніпра. А місцеві жителі втратили доступ до місць традиційного збору грибів, ягід, відпочинку та риболовлі. Одне слово, норма про ДТКЛ породила масу зловживань у лісовій сфері по всій країні. Народні обранці максимально спростили отримання лісових ділянок буцімто для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Та уявіть собі: один із претендентів на лісову ділянку, ніби знущаючись над здоровим глуздом і законом, написав, що ці вгіддя йому потрібні для «вивчення польотів комарів»!

Після змін, внесених до Лісового кодексу 2006 року, потенційні «тимчасові» лісокористувачі могли й не проходити тривалу процедуру землевідведення, адже у користування передається лише ліс, без землі, отже, за неї і платити не треба. Достатньо було дістати два-три погодження, на підставі яких районна чи обласна адміністрація мала ухвалити розпорядження про виділення ділянки. Далі укладалася угода із постійним лісокористувачем.

І хай хто-небудь спробує відмовити охочому отримати право тимчасової оренди — миттю опиниться в суді. Адже чинна законодавча база не встановлює обмежень для отримання лісових ділянок на правах ДТКЛ, тому обласні управління лісового та мисливського господарства (ОУЛМГ) зазвичай не мають підстав для відмови у погодженні виділення ділянок. Один із небагатьох способів віднадити охочих панувати у державних лісах — розмір плати за ДТКЛ. Її можна підвищити настільки, щоб ласим до лісів особам вона стала не по кишені. Але якщо в тебе достатньо грошей, та ще й маєш дружні (ділові) стосунки із посадовцями дозвільних органів, то будеш платити всього тридцять гривень (таку цифру називають у своїй скарзі Генеральному прокурору депутати Канівської райради).

Нагадаємо, що «стара» редакція Лісового кодексу (ст. 9, 74, 75 ЛКУ від 21.01.1994 року) передбачала таку форму, як «довгострокове тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду», яка мала діяти на підставі відповідної угоди. Однак «ціна» питання була дуже високою. Тобто потрібно було проходити тривалу, дорогу і складну процедуру землевідведення, а остаточне рішення ухвалювалось районною радою (ст. 14 ЛКУ від 21.01.1994 року), в адміністративних межах якої знаходилась ділянка. Сільські та міські ради наділялись повноваженнями ухвалювати рішення про виділення таких земель у межах відповідних населених пунктів. Тепер же вони лише сумно спостерігають, як у лісах з’являються нові хазяї.

Норма про ДТКЛ вигідна в основному наближеним до влади «своїм» або тим, хто знає, як «вирішувати» ці питання та їх «ціну». Єдине, що поки рятує від остаточного дерибану, — основоположна норма Лісового кодексу про державну власність на ліси, які перебувають у користуванні держлісгоспів.

Це власність українського народу
«ВИМАГАЄМО негайно повернути безпосередньо нам наше конституційне право — володіння найціннішим природним ресурсом — лісами, національним багатством України, власником яких, згідно зі ст. 13 Конституції України є ми — народ України», — із такою вимогою представники низки громадських організацій ще у серпні 2009 звернулися до Президента, Голови ВР, Прем’єр-міністра та голови Верховного суду. Далі йшов пункт про визнання неконституційними статей Лісового кодексу, якими запроваджувалося ДТКЛ. Автори звернення закликали перших керівників держави накласти мораторій на передачу лісових ділянок у ДТКЛ, а також скасувати всі ухвалені рішення щодо цього.

Реакції на це звернення — нуль. Хоча питання привласнення вгідь зачіпає інтереси всіх українців. Адже йдеться про фундаментальне право громадян нашої держави на рекреаційне використання лісів. А ДТКЛ — це спосіб забезпечення відпочинку купки можновладців, скоробагатьків, тоді як право пересічних українців на вільне перебування в лісах реалізується за «залишковим принципом».

Введення до Лісового кодексу 2006 року сумнозвісної норми створило лазівку для багатіїв, які хочуть зарезервувати за собою лісові вгіддя. Адже масштабну приватизацію таких ділянок через ВР «протягнути» не вдалося. Але завдяки ДТКЛ «тимчасові користувачі» розраховують отримати першочергове право викупу цінних лісових масивів. До того ж поки триває законодавча тяганина, ця норма дає змогу «крутеликам» за копійки користуватися великими площами цінних угідь і будувати на них нібито науково-дослідні чи рекреаційні споруди, які насправді є маєтками. Спочатку з’являється «скромна» сауна, потім до неї додається кімната відпочинку площею понад 200 квадратних. І платити треба лише за користування «лісовою ділянкою», яка, до речі, насправді може виявитись навіть морським узбережжям.

Стаття Лісового кодексу, у якій прописано ДТКЛ, на думку багатьох експертів, представників природозахисних організацій та місцевих рад, не виправдала себе. Бо декларувалося, що вона допоможе розвиватися санаторіям, заповідникам тощо. Але ні економічно, ні практично ця норма насправді рекреаційним та науковим закладам не допомогла.

— Не можна відділяти ліс від землі! А тому цю норму треба негайно скасувати або суттєво обмежити. Наша організація давно виступає з такою вимогою, — говорить Дмитро Скрильников, юрист, голова громадської організації «Бюро екологічних розслідувань».

Міжнародні експерти не настільки радикальні, щоби скасовувати ДТКЛ. Натомість вони пропонують удосконалити законодавство у цій сфері, зокрема обмежити строки надання лісів у тимчасове користування до 10-15 років. Юрист-практик, консультант Світового банку Олег Сторчоус пропонує обмежити площі ДТКЛ залежно від цілей їх використання. Слід зобов’язати тимчасових лісокористувачів забезпечити вільний доступ громадян до орендованих ділянок. У разі ж систематичного порушення цієї вимоги угоду оренди слід розривати, вважає юрист.

В Україні досі немає «Порядку використання корисних властивостей лісів». Такий документ треба терміново розробити. У ньому необхідно визначити основоположні поняття: «корисні властивості лісів», «спортивні, оздоровчі, культурно-освітні, туристичні, науково-дослідні цілі» й «тимчасова будівля та споруда». Цим же документом зобов’язати органи влади та постійних лісокористувачів оприлюднювати в мережі Інтернет або через місцеві ЗМІ дані про вільні лісові ділянки, умови їх виділення та плату за користування, а також інформацію про вже зайняті, їх власників, зазначивши контактні телефони, мету використання площ, перелік послуг, які надаються цими особами. А ще встановити спрощений порядок розірвання договорів ДТКЛ у разі зведення користувачами капітальних споруд, несанкціонованого встановлення парканів та огорож тощо.

Анатолій Павелко, експерт проекту Регіонального екологічного центру «Дослідження незаконних рубок лісу в Україні», радить звернутися до досвіду інших країн. «У Скандинавських країнах та Фінляндії діє так зване право загального вільного доступу до природних угідь, незалежно від форми власності на певну ділянку та її користувача. Це означає, що кожна людина може ходити, їздити на велосипеді або верхи, облаштовувати ночівлю у будь-якому місці лісової площі, збирати гриби, ягоди. Платними можуть бути лише гостьові будиночки, екскурсійні послуги, якісь розваги», — говорить експерт.

Що ж, пропозиції дуже слушні. В Україні давно назріли реформи в лісовій галузі. Справжні, а не «липові». Та, на жаль, влада поки що цього не усвідомлює. Не хочеться бути песимістом та важко уявити, що нинішня як і колишня влада зацікавлена в лісовій реформі і що пропозиції експертів Світового Банку та громадськості будуть враховані. Адже паркани – це певна СВІДОМІСТЬ.. Відгородження від людей. Від їх проблем і за їх рахунок.