Автор Статті - Фролов Євген

Відеорепортаж:

Автор ідеї, репортер: Ткаченко Лілія

Оператор: Андрушко Олексій

Болгари в Україні: Не чужі і не на чужині

Як живуть болгари в Україні? Щоб дізнатися це, мандруємо в село Суворово Одеської області. Тут живе близько 5 тисяч людей, серед яких більшість - 70% - болгари.

Загалом, за переписом 2001 року, болгарами себе називають 205 тисяч громадян України. Більшість із них - 150 тисяч - живе в Одеській області. Є общини у Запорізькій та Кіровоградській. І в наразі окупованому Криму.

Діаспора чисельна - шоста за кількістю національність в Україні. У місцях компактного проживання діють школи і дитячі садочки, де викладання ведеться болгарською мовою повністю або частково. В Одеському університеті імені Мечникова, Львівському університеті імені Франка, Київському славістичному університеті, Ізмаїльському гуманітарному університеті є філологічні відділення, де готують спеціалістів з болгарської мови. Діють національні товариства - Асоціація болгар України, «Родолюбіє», Асоціація болгарських культурно-просвітницьких товариств. У питаннях підтримки діаспори Київ співпрацює з Софією. 

Любить - не любить

У Полтавській області знаходиться національна святиня усіх болгар - могила хана Кубрата, що жив у 7 столітті нашої ери. Він засновник могутньої держави, яку історики іменують Великою Болгарією. Вона існувала недовго - на частині території нинішньої Україні, Росії та Кавказу. Коли ця країна розпалася, велика частина її мешканців переселилася на землі, які зараз і займає Республіка Болгарія. Але до сучасної болгарської діаспори в Україні це не має відношення.

На територію нинішньої Одеської та інших південних областей болгари почали переселятися у другій половині 18 сторіччя. Головна причина - захоплення Болгарії Османською імперією.

Царський уряд давав переселенцям землі, субсидії та звільняв від військової служби і податків. Зрівняли болгар у правах з місцевим населенням лише у 1871 році. З цього часу почалася і їх русифікація. До цього часу в болгарських школах дітей навчали рідною мовою, тепер - обов'язковою мовою викладання стала російська.

На початку 20 сторіччя на території України проживало близько 250 тисяч болгар.

В 20-х роках, після революції, вони отримали більше свободи як етнічна спільнота. Почалася політика «коренізації». Це, так би мовити, програма лояльності, яку започаткували більшовики, щоб неросійські народи сприйняли їхню владу. В районах компактного проживання почали відкриватися болгарські школи, болгарські ради, суди, театри, виходили газети і журнали. Це тривало до середини 30-х років, програму «коренізації» згорнув Сталін. Етнічні територіальні одиниці скасували, журнали і газети закрили. Частину свобод повернули лише за хрущовської «відлиги».

«Щедрик» на Цукровому березі

Тепер - про Суворово. Село засноване переселенцями з Болгарії у 1815. До 1941 року мало назву Шикирли-Китай - так називалося татарське поселення, розташоване на цьому місці.

Крім болгар, яких тут майже 3500, в Суворово живуть українці, молдовани, роми. Тут гарно. Село стоїть на березі озера Котлабух (першоназва Шикирли-Китай перекладається як «Цукровий берег»). До Чорного моря - близько 50 кілометрів.

Місцеві болгари, до яких ми завітали у гості, зустріли гостинно. Це приємні, засмаглі і життєрадісні люди. Усі вони вільно спілкуються російською, добре знають українську. Розмовляючи між собою, часто переходять на болгарську.

У православній церкві Суворово, що стоїть неподалік школи, служби ведуться болгарською. В багатьох подвір'ях стоять традиційні глиняні печі - для приготування національних страв. Спілкуючись з місцевими болгарами, ми запитали, чи є у них умови для збереження своєї ідентичності. Усі відповідали: «Так». Сказали, що у сусідніх селах проживають 10-15 національностей.

- Ніколи не було сутичок, - каже голова селищної ради Суворово Петро Генчевський. - Ні на етнічному ґрунті, ні через віру або мову. Цьому сприяють і щорічні фестивалі, які проходять в кожному селі.

Нас запросили у школу. Провели в музичний клас. Семеро старшокласників заспівали кілька пісень болгарською мовою. Дуже гарно. А потім несподівано видали український різдвяний «Щедрик».

Діти розповіли, що в школі викладають російською. Є уроки болгарської та української мови. Вчителька музики - українка. Але каже, що вивчає болгарську мову та музику і передає дітям свої знання. А також підтримує етнічні традиції. Наприклад, Лазарєв День - тоді дівчатка до 11 років «базарюють», тобто співають від хати до хати, бажаючи господарям гарного врожаю і примноження худоби. Свято відзначають щороку в суботу, перед Вербною неділею.

У школі є маленький краєзнавчий музей. Серед унікальних, етнічних речей - домоткані килими, вишиті картини. Тут нам розповіли про традиції місцевих болгар. І показали невеличку виставу. Хлопець та дівчина грали роль нареченої і нареченого. Вчителі розповіли про болгарські весільні обряди. Коли молоді хлопець та дівчина одружуються, збирається кілька сотень гостей. Спершу святкують у нареченої. А потім вантажать придане на машину або несуть його у руках та під музику відправляються до батьків молодого. За традицією, дівчина живе в родині чоловіка. Так часто буває і дотепер.

«Мене дратує, коли кажуть про утиски»

Після Суворово ми завітали на святкування 25-річчя газети «Роден Край», редакція якої знаходиться в Одесі. Це найбільше видання болгарською мовою в Україні - про болгар і для болгар. Виходить на 12 сторінках, є додатком до офіційної газети парламенту «Голос України» та розповсюджується по всій державі.

- Мене дратує, коли хтось каже, що національні меншини у нас утискають, - каже головний редактор «Роден Край» Дора Костова.

Пані Дора вважає, що у болгар в Україні є все необхідне, щоб зберігати та відточувати свою ідентичність. Є газети, телепередачі, культурні центри. Закони нашої держави називає дуже демократичними.

- Якщо щось не виходить - біда тому національному товариству, яке цими законами не скористалося, - каже вона.

Як приклад, редактор «Роден Край» приводить те, що їхня газета виходить повністю за державний кошт. Якесь міжетнічне напруження в Одеській області Дора Костова заперечує. Мовляв, конфлікти є, але не варто їх списувати на національність.

- Народи, які так довго прожили поряд один із одним, мудрішають та виваженіше ставляться до усього, - каже редактор. - Вони не стануть мілко розмінювати чи руйнувати те, що створювалося століттями.

Загалом, щось подібне розповідали нам усі українські болгари, з якими нам довелося поспілкуватися. Деякі з них побували на історичній батьківщині, але повернулися назад. Про Україну кажуть: «наша держава».

Ось слова голови селищної ради болгарського села Суворово Петра Генчевського:

- Наша задача у цей складний час показати, що є Україна і що ми її всі любимо. У єдності наша сила. 

***

Bulgarians in Ukraine: not strangers and not in a foreign country

How do Bulgarians live in Ukraine? In order to study this issue we are traveling to the Village Suvorove, Odessa Region. It is home to about 5000 people, most of them – 70 % are Bulgarians.

In general, according to the census of 2001, about 205 000 citizens of Ukraine call themselves Bulgarians. Most of them – 150 000 live in Odessa region. There are also communities in Zaporizhia and Kirovograd Regions and in the occupied Crimea.

The Diaspora is a big one - the sixth largest ethnic community in Ukraine. In close-together areas there are schools and kindergartens where children are taught in Bulgarian fully or partially. In Odessa I.I. Mechnikov National University, Ivan Franko National University of Lviv, Kyiv Slavonic University, Izmail State Humanities University have philological departments where specialists in Bulgarian are trained. There are national societies - Association of Bulgarians of Ukraine, Association of Bulgarian cultural and educational organizations “Rodoliubiie”. Kyiv cooperates with Sophia in terms of Diaspora support.

Likes – dislikes

In Poltava region there is a national shrine of all Bulgarians - Khan Kubrat's grave, who lived in the 7th century AD. He was the founder of a powerful state historians call the Great Bulgaria. It existed not long on the part of the present Ukraine, Russia and Caucasus. When the country collapsed most of its residents moved to the lands occupied by the present Republic of Bulgaria.

However, it has nothing to do with the Bulgarian Diaspora in Ukraine.

Bulgarians began to move to the territory of present Odessa and other southern regions in the second half of the 18th century. The main reason was the occupation of Bulgaria by the Ottoman Empire.

The tsarist government gave the settlers land, subsidies and dismissed them from military service and taxes. The Bulgarians received the same rights as the local people only in 1871. From that time their Russification began. Before that children had been taught in their native language in Bulgarian schools, but later on Russian became the obligatory language of education.

In the early 20th century there lived about 250 000 Bulgarians in the territory of Ukraine.

In the 20's, after the revolution, they got more freedom as an ethnic community. There was a «localization policy», that is a loyalty program introduced to non-Russian nations by the Bolsheviks with the aim of acceptance of the Bolsheviks power. Bulgarian schools, Bulgarian Councils, courts, theaters were opened in close-together areas and newspapers and magazines started to be published. It lasted till the mid 30's when the «localization policy» was stopped by Stalin. Ethnic territorial units were canceled, magazines and newspapers closed. Freedoms were partially returned only during the Khrushchev Thaw.

«Shchedryk» on the Sugar Banks

Now let’s focus on Suvorove. This village was founded by the settlers from Bulgaria in 1815. Before 1941 it was called Shikirlikitai - that was the name of the Tatar settlement, located in this area.

At present in Suvorove apart from Bulgarians, who make up almost 3500, there live also Ukrainians, Moldovans, Romas.

It's beautiful there. The village is located on the bank of the Lake Kotlabukh (the first name is Shikirlikitai that means «Sugar Bank»), about 50 miles from the Black Sea.

The local Bulgarians we visited greeted us warmly. They are nice, tanned and cheerful people. They speak Russian freely and know Ukrainian well. When talking to each other they often use Bulgarian.

In the Orthodox Church of Suvorove standing near the local school the services are conducted in Bulgarian.

Traditional clay ovens for cooking national dishes can be seen in the majority of yards.

When speaking to local Bulgarians we asked if they had any conditions to preserve their identity. Everybody answered, «Yes».

They say that 10-15 nationalities live in the neighboring villages.

«There have never been any disagreements», says Petro Henchevskyi, the Head of Suvorove Village Council, «Neither on the ethnic grounds nor because of religious or language differences. The annual festivals that take place in every village contribute to this a lot».

We were invited to the school, to attend a music lesson. Seven high school students sang several songs in Bulgarian. They sang very well and then suddenly they sang the Ukrainian Christmas song «Shchedryk».

The children told us that the school subjects are taught in Russian. There are lessons in Bulgarian and Ukrainian. Music teacher is Ukrainian, but she said that she studies Bulgarian and music imparting her knowledge to children. She also supports ethnic traditions, for instance, Lazarus Day when 11 year-old girls «lazariuiut», they go from house to house singing and wishing all the hosts a good harvest and increase of livestock. The holiday is celebrated every year on the Saturday before the Palm Sunday.

The school has a small local history museum. Among the unique ethnic items are homespun carpets, embroidered pictures. Here we were told about the traditions of local Bulgarians and were shown a little performance. A boy and a girl were playing the role of a bride and a groom. Teachers told us about the Bulgarian wedding ceremonies. When a young boy and a girl are getting married several hundred of guests gather for celebration. At first the celebration is held in the bride’s house and then they load the dowry in the car or carry it with music playing to the groom’s parents' house. Traditionally, a girl lives in the groom’s family. Up to now this tradition has been generally observed.

«It makes me annoyed when people talk about oppression»

After Suvorove we went to celebrate the 25th anniversary of the newspaper «Roden Krai» the editorial office of which is located in Odessa. This is the largest periodical in the Bulgarian language in Ukraine. It is about Bulgarians and for Bulgarians. It is edited on 12 pages as an annex to the official parliament newspaper «Voice of Ukraine» and distributed throughout the country.

«It makes me annoyed when someone says that the ethnic minorities are oppressed», says Dora Kostova, the Chief Editor of «Roden Krai».

Ms. Dora believes that the Ukrainian Bulgarians have everything they need to retain and develop their identity. There are newspapers, TV shows and cultural centers. She says that the legislation in the country is very democratic.

«If something does not work the problem is in the society that doesn’t take advantage of these laws», she says.

As an example, the editor of «Roden Krai» explains that their newspaper is published entirely at public expense.

Dora Kostova denies any interethnic tensions in Odessa Region. She says that there are conflicts, but they never happen on the ethnic-based grounds.

«The nations living for a long time close to each other become wiser and have a more balanced attitude to everything», says the editor. «They will not fritter away their energy or destroy the things created during centuries».

In general all the Ukrainian Bulgarians we talked with had similar opinions. Some of them had visited their historical homeland, but came back. When talking about Ukraine they say «our country».

Petro Henchevsky, the Head of Suvorove Village Council, also said: «Our task in these difficult times is to show that Ukraine exists and that we all love it. Unity is our strength».