Готуючи матеріали про 20-річчя Конвенції ООН з прав дитини, яке не маю сумніву, гучно відзначать круглими столами, концертами та прес-конференціями, наростає відчуття, що до наших дітей ставляться за принципом «З очей далі – з серця геть».

Нам правдиво кажуть, що кількість дітей-сиріт в інтернат них закладах із кожним роком зменшується, та загальна цифра дітей в них – стабільна, як і кількість позбавлень батьківських прав. Тобто діти стабільно поповнюють контингент різних дитячих установ, з яких постійно надходить жахлива інформація.

Чого тільки варта передача «За вікнами», відзнята рік тому про те, як держава піклується про дітей з розумовою відсталістю.
http://www.stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.php?view.6046

Все починається із масового зловживання діагностикою глибокої розумової відсталості; просто запущених діточок психолого-медико-педагогічна комісія з легкістю «засуджує» до довічного існування на правах «овоча» в дитячих будинках-інтернатах, а потім - у дорослих психо-неврологічних інтернатах.

Таких закладів у сфері управління Мінпраці 57 , розраховані вони на 8105 місць, (в середньому заклади розраховані на 142 (!) місця) в яких станом на 01.01.2008 р. перебувало 5 594 дітей та молоді з функціональними обмеженнями (в середньому у кожному закладі перебувало 98 дітей). «Сумними» рекордсменами є окремі заклади як тоДружківський дитячий будинок-інтернат (Донецька обл.) розрахований на 220 місць, перебував 201 вихованець; Торезький дитячий будинок-інтернат (Донецька обл.) — 250 місць, перебувало 224; Хаштарський дитячий будинок-інтернат (Донецька обл.) — 220, перебувало 214; Святошинський дитячий будинок-інтернат (м. Київ) — 290 місць, перебувало 203. Такий заклад з легкістю може перетворитися і на «табір смерті» для своїх утриманців – адже віддаленість від міст, знаходження на «відшибі» міського і обласного життя унеможливлює будь-яку, я вже не кажу про якісну, «швидку» медичну допомогу, тому при таких закладах часто є і кладовища.

А чого вартує практика «заспокоювати» відмовних малюків перед денним і нічним сном за допомогою димедролу, фенозепаму або люміналу (фенобарбіталу); дійсно навіщо їм кричати і привертати до себе увагу?

Як відомо плач для дитини – сигнал біди. Якщо малюк плаче, це означає, що йому або боляче, або дуже страшно, і близький дорослий повинен негайно реагувати на потребу дитини. Натомість ми спостерігаємо в цілому катастрофічний дефіцит такого необхідного маленькій людині розвиваючого спілкування. Щоб переконатися, як багато в нашій країні «зайвих» дітей, досить зайти в будь-який будинок дитини. Постає питання, чому всі ці діти не перебувають у сімейній обстановці, хоча б в тимчасовій прийомній сім'ї. Точну відповідь дав у хвилину відвертості один чиновник: «Установам теж потрібні діти».

Часто читаючи пресу волосся дибки стає від того, що відбувається в українських сім'ях. Але насправді нікому не цікаво, що там відбувається. Ось це страшне «нікому не цікаво» (підтверджується безліччю конкретних ситуацій «соціального бездіяльності» з трагічним результатом) - хвороба системна, по суті породжена чинним законодавством. Сімейний Кодекс регулює діяльність держави щодо «державних» дітей, тих, що ВЖЕ СТАЛИ сиротами. Але в СК немає ЖОДНОГО СЛОВА про те, як запобігати цій біді - дитячому сирітству, відсутні правові підстави для здійснення соціально-відновлювальної роботи з неблагополучними сім'ями.

«Відбирання дитини» у батьків стало на практиці єдиною застосовуваної захисною мірою. Звідси і сотні тисяч сиріт. Також наслідком недосконалості законодавства є неприпустима робота нашої системи захисту дітей за принципом «семи няньок».

Ключове питання: як «повернути» українську соціальну систему обличчям до сім'ї, до відновлювальної роботи за місцем проживання, в соціальному середовищі; як примусити її зайнятися дітьми, а не їх «сортуванням по кутах»? Зробити це, по суті, неважко. Досить допустити до роботи з кровної і замісної сім'єю професіоналів, професійні служби супроводу, фахівці яких «працюють з випадком». А також налагодити «єдність управління процесом», що дозволить підпорядкувати інтереси відомств інтересам дитини і сім'ї. Сьогодні такий механізм захисту прав дитини, який отримав назву «гейткіпінг» - відпрацьовується Представництвом благодійної організації «Кожній дитині» в Україні спільно з партнерами в Київській області. Згодом його буде поширено у Хмельницькій області в рамках нового проекту ЮНІСЕФ та Єврокомісії.