bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Блаженніший Любомир Гузар: «Біда є наша людська неміч, яка людей не зв’язує, а відштовхує» (+АУДІО)

ГУРТ поспілкувався із Блаженнішим Любомиром Гузаром, главою Української греко-католицької церкви у 2001-2011 роках, духовним лідером для тисяч українців. Ми поговорили про громадянське суспільство, молодь, цінності, актуальні для сучасного суспільства, і навіть про сенс життя.

У ВАС Є УНІКАЛЬНА НАГОДА ПОЧУТИ БЕСІДУ ПОВНІСТЮ:

Alternative content


скачати на Cpod.Co

ГУРТ: Що таке громадянське суспільство? Яким би воно мало бути?



- Я так буду говорити як я це розумію, як я це уявляю. Громадянське суспільство то є таке, в якому жителі, люди, з яких складається суспільство, беруть активну участь. Але не тільки люди, які, скажімо мають якийсь уряд чи якесь особливе завдання суспільне чи професійне. Але я тут думаю загально - люди, з яких складається громадянство - хтоби вони не були, чи то вчений, чи не дуже вчений, чи старший, трохи молодший, чи мають якісь відповідальні уряди чи є звичайними робітниками, урядовцями… Одним словом, всі, які сходяться разом, які обговорюють те, що діється, і які, на підставі, можемо сказати, тих заключень, своїх розмов, стараються надати певний порядок життю цілої спільноти. Я собі це так уявляю.

ГУРТ: Греко-католицька громада є дуже активною у суспільному житті…

- Ну, бачите, особливо останніми, яби сказав навіть місяцями, католицька церква дуже працює над тим, щоби оживити парохію, а парохія - це є, у своїй природі, громада. Це люди, які живуть на якійсь території, в одному містечку, чи селі чи місті навіть і належать до однієї церковної громади. Одним словом, громада тут є ключове слово. Парохія - це є громада, спільнота віруючих людей, які належать до якоїсь одної церковної одиниці. Всі ходять до одного якогось храму, живуть на тій самій території, і поділяють ті самі місцеві проблеми. Отже, ця спільнота, яка побудована на підставі спільної віри, має проявляти своє життя не тільки в тому, що всі ідуть до тієї самої церкви раз чи кілька разів на тиждень, але полягає у тому, що вони живуть спільно. Щоправда, вони моляться разом, але вони також і живуть разом. То значить, що вони стараються, скажімо, забезпечити всім членам тої громади, починаючи від дітей, аж до старших людей, до зрілих людей, знання своєї віри. Ми це звичайно називаємо недільна школа. Це один вид такої спільноти. Далі - проекти життя відбувати спільнотно. Те, що люди хочуть робити разом, скажімо, їхати на прощу, чи робити якийсь проект, організувати якусь діяльність, якийсь захід. Також дуже важливим є, що така громада хоче звернути увагу на всіх членів, які мають особливі потреби, скажімо, самітні, пристарілі, люди, що хронічно хворі, люди, що не мають належної опіки, дуже убогі. Одним словом, щоб кожний член тої громади, був забезпечений, такі соціальні аспекти. А крім того, бачите, церковна громада не повинна бути чужою, далекою, від громадянського життя. Вона повинна старатися включуватися в громадянські справи, але на підставі своїх релігійних переконань, що вони як християни вважають, що громадське життя повинно бути справедливе, повинно відбуватися чесно, чи хто має уряд, чи когось вибирають, вибирають людей гідних, чесних, які будуть свої завдання сповняти так, як належить. Одним словом, парохія, церковна громада не є, як я згадав, далека від таких чисто громадянських завдань. Також економічне кооперативне підприємство - і в цій ділянці економічній, церковна громада може і повинна брати активну участь.

ГУРТ: А чи співпрацюєте Ви із традиційними громадськими організаціями?

- Є такі організації благодійні чи інші, які існують не тільки в одній громаді, але і поза нею, покривають багато громад. Скажімо, таке товариство як Карітас чи якісь інші благодійні товариства, чи такі, скажімо, виховні підприємства, шкільництва, чи, як я називав, недільна школа. Але, безумовно, така громада повинна брати участь і в ширших завданнях, не повинна закриватися сама для себе, але повинна співпрацювати з другими, щоб краще сповняти суспільні, соціальні завдання.

ГУРТ: Як відбувається врядування в греко-католицькій Церкві, греко-католицькій громаді, як приймаються рішення, хто залучається?

- Бачите, головою громади церковної є священик, який називається парох (парохія - парох). Він є таким, скажімо, головним відповідальним. Він може мати біля себе ще других священиків, так званих, сотрудників, помічників. Але не він все вирішує. Він є, перш за все, провідник релігійного, молитовного життя громади. Але також бере участь в організаційному житті. Організаційне життя відбувається, звичайно, в такі способи, що є певні групки людей, яких ми називаємо звичайно комісія, - одна, яка займається шкільництвом, друга - благодійними справами, ще якась інша, яка займається держанням храму... Одним словом, у парохії є парохіяльні комітети, які займаються особливими, точно означеними, описаними справами у житті громади.

ГУРТ: Я знаю, що греко-католицька громада дуже активно співпрацює з молоддю?

- Це цілком природно. Я думаю, ми тут не є якісь особливі. Я думаю, ми робимо те, що роблять всі нормальні церковні громади, чи католицькі, чи не католицькі. Є потреба про молодь дбати. Ми маємо супроти молоді зобов’язання. Ми маємо їм, тим молодим людям, які підростають, допомогти, так скажу, стати на ноги, дозріти. І, безумовно, так багато уваги присвячується молоді, бо якщо не буде доросту - якщо не буде людей, які зрілі, які займуть відповідальне становище у майбутньому, то така громада засуджена на швидку смерть, на загибель.



ГУРТ: Греко-католицька Церква входить до Ради Церков. Чи вдається знаходити співпрацю, спільну мову з іншими релігіями?

- Абсолютно. Стараємося, дуже свідомо стараємося. Люди, які хочуть з нами співпрацювати, стараємося спільними силами певні речі робити. Бачите, це така Всеукраїнська Рада Церков, в яку входять 19 великих чисельних Церков і релігійних організацій. В тій організації стараємося шукати спільних проектів. Мені здається, це моя особиста думка, що ми ще замало це робимо, що ми повинні далеко більше між собою співпрацювати, старатися вдосконалювати певні ситуації, певні способи діяння, певні заходи. Я знаю, до прикладу, така спільна ділянка, в якій вже дуже гарно співпрацюється, - це коли звертається, скажімо, якесь урядове відомство, запрошує до співпраці, то ми звичайно вибираємо членів кількох Церков чи релігійних організацій, щоби вони разом представляли справи не тільки Всеукраїнської Ради Церков, але і тих всих людей, яких ота рада представляє. Воно відбувається і ми маємо багато гарних примірів в інших ділянках. Але я думаю, ще замало такої співпраці.

ГУРТ: Блаженніший, кожна релігія сповідує, що є один Бог і кожна релігія, так чи інакше, говорить про любов, про добро, чому тоді так важко, часом, знаходять спільну мову представники різних конфесій і різних віросповідань, якщо цінності однакові?

- Ну, бачите, воно є людська неміч. Приміром, Всеукраїнська Рада Церков є, у переважаючій своїй більшості членів, християнська, але є також представники юдейської громади, є також мусульмани, але всім маємо віру в одного Бога-Батька. І ми християни пізнаємо Бога у Пресвятій Трійці, признаємо Ісуса Христа як нашого відкупителя, месію. Ми повинні більше і більше співпрацювати, власне, на підставі, що ми поділяємо ту саму віру. Біда є наша людська неміч, яка людей не зв’язує, а відштовхує. Віру в Бога-Отця маємо одну, але ми так трохи як нечемні діти, які діти одного батьки, але які межи собою не годні нав’язати відповідного співжиття, співдіяння. Навіть трохи є, так скажу, така компетиція, хто краще, хто більше. Це є людські немочі. То властиво є причиною, чому ми взагалі є поділені, бо немає якоїсь дійсної причини, чому ми є поділені в різні конфесії, в різні Церкви, різні релігійні організації. Засадничо, ми, які визнаємо Святе Письмо одне для всіх, які визнаємо Бога-Отця, які визнаємо Пресвяту Трійцю, Ісуса Христа, між нами властиво не мати значущих різниць. Але, на жаль, наша людська неміч, з різних причин - амбіції, якісь там міркування, економічні чи культурні, історичні...Одним словом, є якісь причини. Хоча ці причини не оправдують поділ.

Бачите, це правда, що під впливом культури, історії, люди можуть різнитися - безумовно, цілком природно. Говоримо різними мовами, живемо на інших територіях, можуть бути певні різниці, але ті різниці мають бути другорядні, якщо би ми справді були об’єднаними. Бо ми дуже часто ці різниці робимо першорядними, що ми не такі як наші сусіди...

ГУРТ: Які би Ви зараз накреслили проблеми людства, суспільства в ціннісному вимірі?

- Я не готовий робити особливу глибоку аналізу глибинну, але я думаю, що нам бракує певних спільних духовних цінностей. От для приміру, ми повинні шанувати одне одного, шанувати людину, кожну людину, хтоби це не був, старатися кожній людині дати те, що їй належить, пошану, респектувати її права, підтримувати, допомагати кожному. Бачите, навпаки, - ми не довіряємо одне одному, а це дуже погано. Ми не довіряємо, отже, брак довіри один до одного. Брак почуття відповідальності не тільки за себе, але й за ближніх. Це, мені здається, є оті браки, ділять нашу спільноту, не дають справді належно розвернутись. Непошана людини, непошана прав людини, непошана своїх власних прав, відбиваються негативно на житті спільноти. Якби ми всі однаково відчували гідність людини, що кожній людині належиться дати те, що їй належить, а там, де починаються права другої людини, припиняються мої права. Одним словом, не старатися у будь-який спосіб щось більше вимагати для себе, чим я готовий дати кожному іншому.

ГУРТ: Ми зараз рухаємося до європейських цінностей, а що могла б Україна запропонувати Європі із наших цінностей?

- Під оглядом релігійним: ми пережили жорстокі переслідування, і не тільки греко-католики. Я думаю, що комунізм також і православним церквам дошкулював, також і їх хотіли позбавити віри в Бога. Отже, ми витримали. Одним словом, ми показали, що наша віра сильна, що ми те, що Господь-Бог нам дає, те, як Господь-Бог нам допомагає, ми вміємо це цінити. Інша річ, приміром, це така чисто людська вже, - почуття гостинності. Які би ми не були, але українці є гостинні люди, ми радо приймаємо другу людину, радо ставимося, чемно ставимось, позитивно ставимось до людей інших національностей. От як було минулого року, ми мали ці футбольні змагання. Тут, на території України, було багато-багато, що приїхало з інших країн і їм дуже подобалася та наша гостинність, та наша відверість…Бачите, ми можемо тим поділитися з другими, одним словом, дати відчути. Бо може і західноєвропейські держави, ті більш так...людина до людини ставиться формально. А ми назагал ставимося відверто. Хоча дещо із того вже стратилося через погані обставини минулих десятиліть. Але все ж ми залишилися людьми, які гостинні, які радо приймають другу людину, іншу людину. От я сказав два такі моменти, які ми можемо як примір для інших мати.

ГУРТ: Один із братів, який навчається в семінарії, якось сказав притчу про те, що пекло - це місце де не можливо послужити іншим. Цінність служіння для греко-католика - у чому вона полягає?

- Служіння - то є надзвичайно важлива річ, то є допомогти другій людині. Дивитися на людину, яка є коло мене і подумати “а що би я доброго міг для нього зробити?”. Особливо, коли я бачу, що та людина потребує помочі. От, скажімо, між студентами. Хтось є, хто має певні труднощі в науці, кому певний спосіб поведінки не підходить, може є занадно такий жорсткий. Є спосіб допомогти - звернути увагу, помогти навчитися. Це є частина нашого людського життя. Бувають різні студенти. Бувають студенти, що приходять з бідних родин, а другі, що приходять з багатих родин. І може той з багатої, він має засоби, міг би помогти тому своєму товаришеві чи товаришці, яка не має тих засобів. Є дуже багато способів, як ми можемо послужити, але, бачите, я би звернув увагу на ще один елемент, люди звичайно не думають про це як служіння, - усміхнутися до когось.

От ми бачимо когось вранці іде, - чи сусід, чи навіть може не сусід, але сказати “Добридень”, усміхнутися так погідним обличчям, - це, здавалося би, ніщо, але воно дуже багато значить. Коли люди минають одне одного насуплені, так якось вороже дивляться одне на одного, кожний зле почувається. Вже йому може бути цілий день зіпсутий, бо так він почався погано. А коли навпаки - хтось так погідно, прихильно, привітав, усміхнувся, воно може людину наставити дуже позитивно. Люди не думають, що це є служіння, а це, свого роду, форма служіння. Крім того всього, що я згадував, поміч у будь-якій формі, послужити...Наприклад, хтось має якийсь уряд - прийняти чемно, вислухати, порадити, пояснити, - все це зробити так дуже-дуже приємно. Чемно, гарним голосом, без крику, без якоїсь там нагальності, а в такий спосіб, що та людина відходить - і задоволена, приємно настроєна. То є служіння.

ВІДЕО-ФРАГМЕНТИ ЗУСТРІЧІ: 

ГУРТ: У чому сенс людського життя? Кажуть, треба посадити дерево, виростити сина, побудувати будинок, чи Ви б додали щось до цього?

- Я думаю, що сенс нашого життя - це бути собою. Кожен з нас одержав дар життя від Господа-Бога через наших батьків. Вони народили нас. Отже, кожен дістав дар життя, дістав якісь таланти, якісь покликання. Бути собою, старатися розвинути те, що я одержав, щоб я сам використав оті дари, а з другої сторони, - щоби тими дарами можна було послужити другим. Мені здається, що в цьому засадничо полягає зміст людського життя на землі. А, крім того, хто віруюча людина, і вірує у життя вічне, у життя, яке не закінчується смертю, кожен має старатися так своїми дарами орудувати, так їх використовувати, щоби заслужити собі на вічне щастя з Богом.

Спілкувалася Любов Єремічева
Відео, фото: Віталій Ніщименко


Увага! Копіювання доступне лише для зареєстрованих користувачів порталу ГУРТ.  Реєстрація займає менше однієї хвилини.

Контакти

  • http://news.ugcc.org.ua/
Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 10  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.
<