За час своєї діяльності “Моє Коло” отримало тисячі відгуків з розповідями, як груповий формат змінює життя, допомагає жити в умовах невизначеності та турбулентності. У чому особливості такого формату і як він може допомогти українцям мінімізувати наслідки війни, розповідає керівниця напрямку психічного здоров’я ГО “Моє Коло” Вікторія Петрова.

– Вікторіє, поділіться, будь ласка, як і чому виникла ідея проводити групи психологічної підтримки для українців?

2023 року до мене звернулися засновники львівської IT-компанії Deepinspire Павло Терлецький та Роман Чериба. Вони прийшли з ідеєю надавати психологічну підтримку українцям. Їм потрібен був експерт, який розробить і втілить якісний проєкт, заснований на доказових методах. Я погодилася на цю пропозицію. Разом з психологинею Мар’яною Мавко та доктором психологічних наук, завідувачем кафедри клінічної психології Факультету наук про здоровʼя УКУ Олександром Аврамчуком ми розробили методологію проведення груп психологічної підтримки. Я зібрала команду психологів з усієї України. Ми провели опитування українців, яке мало на меті визначити актуальні проблеми з ментальним здоров’ям та потреби українців в допомозі. Фінансово нас підтримала британська організація MedAid International. І уже в травні ми запустили набір на перший потік онлайн-груп психологічної підтримки. На той час це було 6 груп закритого формату та 2 відкриті групи. Пілот став успішним, ми надали підтримку 137 людям з усіх регіонів України. І отримали схвальні відгуки від наших учасників та міжнародних партнерів.

На старті у нас була гіпотеза, що групи психологічної підтримки можуть полегшити українцям проживання наслідків війни. Це наша національна риса – згуртовуватися перед загрозами. Тож спільно проживати війну, гуртуючись у кола, теж набагато легше. Сьогодні, оцінюючи результати моніторингу психологічного стану наших учасників і порівнюючи їх до входу в групу і на виході з неї, я можу стверджувати, що групова підтримка є однією з найдієвіших форм психологічної підтримки під час війни. Ми бачимо, як покращуються показники емоційного стану, у людей знижується тривожність, стрес, підвищується резильєнтність.

Наголошу, що ми проводимо групи психологічної підтримки, які не є терапевтичними.

– Для кого групи підтримки “Моє Коло”? 

Коли ми тільки розпочинали набір у перші групи, то з командою обговорювали, що запрошуватимемо в проєкт українців, які постраждали від війни і від її наслідків. Але чим більше ми про це говорили, тим ясніше приходило розуміння, що немає жодного українця, який би не постраждав в умовах воєнних дій. Тож наші групи для всіх громадян України, хто потребує підтримки та знань про те, як допомагати собі й близьким в ці важкі часи.

– Що означає групи закритого та відкритого формату, у чому різниця між ними?

Наші закриті групи – це онлайн-простір для невеликої кількості людей: до 12 осіб. Зустрічі в таких групах тривають 1,5 години. Учасники зустрічаються протягом двох місяців в один і той саме день та час. Спілкування між учасниками та психологами є глибшим, у програмі багато практичних вправ та домашніх завдань. Тематика зустрічей визначається на основі запитів учасників групи та бачення психологів. Сьогодні щосезону ми проводимо 11-13 груп. У нас є групи для родин військових, родин ветеранів/-ок, рідних загиблих захисників/-ць, для батьків, українців за кордоном, для тих, хто відчуває виснаження, пригнічений настрій, втратив дім, стабільність чи хоче здобути емоційну ефективність. 

У відкриті групи ми запрошуємо більшу кількість учасників – 30+. Ці зустрічі об’єднують психоедукаційну складову та відпрацювання корисної техніки. Тут у учасників менше простору для спілкування та обміну досвідом. Кожну зустріч модерують 2 психологи. Теми визначені і сплановані заздалегідь. Зараз ми працюємо в 4-х напрямках:

• “Менеджмент емоцій”
• “Менеджмент тривожно-депресивних станів”
• “Навички стресостійкості”
• “Школа комунікації для спільноти”.

Останній напрямок ми відкрили нещодавно, спостерігаючи великий запит на розвиток навичок активного слухання та щирого говоріння. Мета програми – навчити будувати відкриті стосунки в громаді, здорової комунікації між місцевим населенням та ВПО, підготувати суспільство до повернення ветеранів та підказати, як комунікувати з людьми, які мають бойовий досвід.

Також восени ми вперше зібрали групи наживо. Це був особливий формат для “Моє Коло”. Ми збиралися в міському просторі “Розсадник”, де окрім теплого кола спілкування, ділення досвідом та майндфулнес-технік, практикували роботу з рослинами. 

– Чи важко потрапити до групи підтримки? І чи охоплює “Моє Коло” всіх охочих?

Вхід до наших груп не є складним. Проте і зовсім простим назвати його теж не можна. Він проходить у 2 етапи. Для початку людина, яка потребує підтримки, має заповнити реєстраційну форму. Потім ми з нею зв’язуємося і просимо пройти анкету психоемоційного стану. Це анкетування дає нам розуміння, наскільки важким є стан людини, чи потрібна їй додаткова допомога або консультація. Після аналізу такого моніторингу нашою методологинею ми формуємо групи і запрошуємо учасників.

Є лише одне суттєве обмеження щодо участі в проєкті – людина може взяти участь лише у двох групах. Його ми ввели минулого року, оскільки багато людей почали зловживати доступом до безкоштовної психологічної послуги. У той час як ми прагнемо охопити нашою підтримкою якомога більшу кількість українців.

Щодо того, чи може зараз наша організація охопити всіх охочих доєднатися до груп підтримки. Сьогодні, маючи таку велику кількість груп та воркшопів, ми здатні забирати в проєкт усіх, хто бажає. Також якщо ми бачимо потребу в додаткових групах, ми відкриваємо нові. Скажімо, так часто трапляється з групами для родин загиблих, реєстрації в які подекуди перевищують кількість місць, які ми можемо надати.

– Команда “Моє Коло”: хто в ній?

У 2023 році ми починали роботу малим колом з 7 людей виконавчої команди та 20 психологів. Сьогодні наша основна команда трішки розширилися – до 10 людей. Робота онлайн дозволила нам залучити психологів з усієї України. Вони працюють у різних методах, як то КПТ, АСТ, гештальт-терапія, тілесноорієнтована терапія, EMDR, схема-терапія. Але всіх їх об’єднує одне – бажання допомогти українцям вистояти в ці важкі часи, надати знання, як покращувати свій психоемоційний стан зараз та як підтримувати близьких.

– З якими викликами довелося зіштовхнутися за час роботи?

О, викликів для нас вистачає. Я би виділила 3 основних. Перший і найважливіший виклик – це унікальність ситуації, з якою ми зараз стикаємося в Україні. Всі існуючі підходи до роботи з травмою, а особливо з травмою, пов’язаною з війною, побудовані на припущенні, що травматична подія закінчилася. У нашому випадку травматичний досвід триває. Це означає, що нам доводиться постійно адаптувати різні підходи, методи та методології до поточної реальності – тестувати, коригувати і весь час залишатися гнучкими. 

Другий великий виклик – виснаження і вторинна травматизація самих фахівців. В ідеальному світі травматерапевти не повинні працювати з травматичними подіями більше трьох років. Проте більшість фахівців нашої галузі в Україні працюють з травмою, живучи в травматичних умовах, починаючи з 2014 року. Це створює постійний виклик пошуку нових та ефективних способів піклування про наші команди.

Третій важливий виклик – це стигматизація психічного здоров’я загалом, а також специфічна українська тенденція применшувати власний стан. Наші люди дуже орієнтовані на інших – вони часто думають: «Я не повинен займати чиєсь місце, є люди, яким гірше, ніж мені». Цей виклик у свою чергу створює дві серйозні проблеми: демотивує фахівців та ускладнює клієнтські кейси. Люди звертаються по допомогу лише тоді, коли вже перебувають на межі виживання – що робить роботу важчою та емоційно виснажливою для обох сторін.

– Психологічні послуги в Україні наразі є доволі дорогими. Хто підтримує “Моє Коло”, аби такі послуги можна було надавати безплатно для українців?

Ми дуже вдячні нашим партнерам за те, що велика кількість українців мають змогу отримати доступ до якісних психологічних послуг. Це дуже важливо, оскільки нам всім потрібні ресурси не лише на те, щоб виживати зараз, а на те, щоб мати сили відбудовувати країну в мирні часи. Я уже говорила, що з самого початку з нами пліч-о-пліч британська благодійна організація MedAid International. Ми зустрічаємося з колегами щотижня, аби тримати їх в курсі, що відбувається в Україні та ділитися нашими успіхами і невдачами. Також завжди раді їх бачити, коли вони приїжджають до нас, аби дізнатися про потреби та оцінити ситуацію на місці. Дуже їм вдячні за те, що вони з нами всі ці роки і надають нам не лише фінансову допомогу, а й важливі поради щодо ведення діяльності.

З 2023 року ми отримали трирічний грант від компанії OAK Foundation. Також окремі групи фінансували благодійники з США і українські бізнес-компанії – мережа аптек “Подорожник”,  IT-компанія Innocodе. 

– Якими б успіхами ви хотіли поділитися?

Найбільший наш успіх – це кількість людей, яким ми надали підтримку. З 2023 року ми провели 121 групу та охопили нашою допомогою понад 10 тисяч українців. Отримали 2,5 тисячі відгуків — історій про те, як ці зустрічі допомагають проживати наслідки війни та відновлювати психоемоційний стан. 

– Запити українців щодо підтримки з року в рік змінюються. Чи плануєте ви розширювати напрямки діяльності, змінювати формати тощо?

Так, ми не просто плануємо, а уже змінюємо і розширюємо формати. Після кожного сезону груп ми проводимо глибинний аналіз та коригуємо розклад наших груп залежно від потреб.

З цього року ми почали працювати з родинами ветеранів та ветеранок. Це новий для нас, але дуже важливий напрямок. 

Також у планах відкриття групи психологічної підтримки для тих, хто проживає невизначену втрату. 

Сподіваємося, що в новому році вийде нарешті реалізувати великий проєкт співпраці з Львівським обласним центром медицини катастроф. Наразі ми розробляємо грунтовну програму психологічної допомоги для працівників швидкої допомоги.

– Що б ви порадили тим, хто переживає стрес, тривогу, горе? Де їм сьогодні знайти підтримку? Як наважитися на участь у групах? 

Мабуть, сьогодні для мене важливо казати саме те, що я вже перевірила на власному досвіді. І те, що сьогодні для мене має дійсно надзвичайне значення і в чому я бачу перспективу бути здоровою, змістовною, витривалою особистістю — це стосунок із собою. На наших групах ми багато говоримо про навичку бути собі добрим другом і розвивати усвідомлене співчуття до себе. Мій колега любить повторювати: “Ще ніхто не загнобив себе до успіху”. І ця фраза дуже актуальною мені видається для наших людей. Бути собі другом, бути на своєму боці — це доволі дика ідея для нас. Але якщо затриматись із цією думкою, які тут взагалі мінуси? Всім потрібен друг, всім потрібна опора — і ось ми є, самі у себе, кожен не на самоті. Цей внутрішній стосунок, цей стимул дозволяє корисно і здорово переносити безпечний стосунок назовні, шукати своїх людей, об’єднуватися в спільноти, які лікують, зцілюють, підтримують і рухають вперед.

До речі, часто нам здається “от зараз я буду собі другом — і все, з ліжка не встану, буду харчуватися лише смаколиками, ніякої активності, жодних досягнень”. Це популярне упередження. Натомість дослідження говорять, що люди, які практикують усвідомлене співчуття і розвивають доброзичливий стосунок із собою, частіше обирають здоровий спосіб життя, корисні навички та ціннісно орієнтовані активності. Тож, будьмо собі добрими друзями, друзі)!