• Розкажіть трішки про ваш досвід

Я вже більше 30 років працюю з дітьми, 5 з яких - дітьми з особливими освітніми потребами. Також я завідувач кафедрою образотворчого мистецтва Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, кандидат мистецтвознавства, доктор педагогічних наук. Написала вже багато наукових робіт на тематику арт-терапії, але основним досягненням вважаю позитивні результати на практиці.

Арт-терапія для України явище досить нове, люди у нас неохоче йдуть до психолога, не кажучи вже про арт-терапевта. А якщо йдуть - то не сприймають як щось серйозне, не більше ніж майстер-клас з малювання. Та арт-терапія - то не лише про малювання - це про ментальне здоров’я, важливість якого нашим людям ще довго треба усвідомлювати.

Зараз серед моїх клієнтів - діти з РАС (розлади аутичного спектру), СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності), олігофренією, ЗПР (затримками процесів розвитку). До кожного у мене не лише індивідуальний підхід, а й унікальний метод арт-терапії. З тих що я практикую одразу можу згадати АВА-терапію, елементи нейрографіки, сенсорну інтеграцію, нейро-фітнес, ізо-терапію (знайоме всім малювання), пластиліно-, мандало-терапію, роботу з крупами.

• Як взагалі стати арт-терапевтом, як пройти сертифікацію? Чи є в Україні спільнота арт-терапевтів?

Хочу зазначити, що перш за все я доктор педагогічних наук і кандидат мистецтвознавства, працюю в університеті. Арт-терапія - покликання. В нашій країні взагалі немає такої спеціальності як “арт-терапевт”. Щоб стати арт-терапевтом треба пройти навчання у спеціальному виші (психологія, художня освіта, спеціальна чи лікувальна педагогіка) плюс самоосвіта. Багато самоосвіти. 

У нас є громадська організація “Українська асоціація арт-терапевтів”, а також окремі психологи, що практикують цей метод відновлення ментального здоров’я - завдяки ним формується ресурсна база, пишеться галузева література. Але в цілому спільноту арт-терапевтів України важко назвати згуртованою, лише зараз починають формуватися зв’язки, платформи для обміну досвідом. Поки що кожен арт-терапевт певною мірою тримається відокремлено.

• Що змінилося у Вашій роботі після появи карантинних обмежень? З якими проблемами ви стикнулися? 

Арт-терапевти, як спеціалісти з психічного здоров’я, є так званими “незамінними працівниками” під час пандемії коронавірусу. Ми працюємо з психологічними травмами тут і зараз, але є ряд перешкод. Розкажу із особистого досвіду.

Для онлайну дуже важливо, щоб у дитини була можливість займатися самостійно. Для дітей не з “нормою” (мінімальними особливостями розвитку) онлайн практично неможливий, бо дуже важко забезпечити контекстне навчання. Аутизм, ДЦП - складно, але можливо, щоб діти займалися самостійно. У дітей із синдромом Дауна, важкими ЗПР - самостійне навчання неможливе, онлайн арт-терапія для них може провадитись лише за великої підтримки батьків/опікунів. 

Коли в Харкові та по всій Україні був жорсткий локдаун і не було можливості зустрічатися віч-на-віч - у багатьох дітей пішов регрес, навіть у тих, хто займався в онлайні - ефективність онлайн арт-терапії, безперечно, менша ніж офлайнової. Але в онлайні є й свої плюси: деяким дітям легше спілкуватися, коли вони знаходяться на знайомій території (це одночасно і плюс, і мінус), можна брати клієнтів з області, інших міст. Також особисто для мене великий плюс - економія витрат на міський транспорт. Але коли закінчився локдаун і дозволили проводити арт-терапевтичні сеанси офлайн, я не економила ані на поїздках, ані на антисептиках та масках, бо це справа, яку я справді люблю і яка приносить щастя у моє життя. Ніщо для мене не замінить особисте спілкування.

З плином розповсюдження коронавірусу роботи стало менше. Не всі сім’ї достатньо матеріально-технічно забезпечені для онлайн арт-терапії, а деякі скептично ставляться до цього і навіть не намагаються. На мою думку краще так, ніж ніяк, оскільки регрес у дітей, що все ж таки відвідували сесії онлайн, спостерігається менший, ніж у тих, хто просто сидів в чотирьох стінах. 

• Як пандемія вплинула на людей з інвалідністю?

З моїх дітей найважче дітям з РАС. Якщо дитина від самого початку була не соціалізована, то коронавірусні обмеження це становище лише погіршують. Після великих перерв у терапевтичних сесіях помітила у більшості дітей негативні паттерни поведінки. Коли довгий час відсутні рутина, системність, контакти з соціумом (крім вузького кола рідних) - дитина просто забуває, що таке зовнішній світ, і їй треба заново вчитись всім інтеракціям. 

Соціалізація в часи соціального дистанціювання - важка задача, з якою поки ще не придумали, як впоратись. Онлайн підходить не всім, і таким чином з процесів соціалізації вилучається великий пласт людей. Сподіваюся, що це тимчасові міри і хоча б через рік ми вже повернемось до більш-менш звичного ритму життя. Інакше - через 10 років на нас чекає покоління людей, зовсім не готових до життя у соціумі, адже онлайн про них забув, а офлайн - не попіклувався. 

Створення мистецтва та опрацювання власних емоцій також допомагає нам побачити наслідки пандемії. І головний наслідок - це травма. Арт-терапія може призвести до позитивних результатів, покращення психічного здоров’я, тому що ми осмислюємо травму одразу як вона з’явилася, а не намагаємося працювати з наслідками пізніше (після пандемії). Знову ж, це доступно не всім.

• Як в Україні знайти арт-терапевта? 

Так само як і психолога: просто інтернет, знайомства, все це методом спроб та помилок. Треба спочатку зрозуміти що саме тобі потрібно, із внутрішніх відчуттів. І залежно від потреби шукати спеціалістів. Їх багато, найбільш ефективною арт-терапія буде якщо знайдеш “свого” - ту людину, методи якої тебе найбільш цікавлять, яка має достатньо кваліфікації щоб відслідковувати та аналізувати прогрес. Я рекомендую арт-терапію всім, незалежно від стану здоров’я. Вона корисна не лише людям з інвалідністю, а й просто тим, у кого, наприклад, стрес на роботі. Це крутий метод релаксації, яким користуються, на жаль, не всі.

• Які у Вас робочі та особисті плани на локдаун?

В університеті це найбільш завантажений час, багато непотрібної бюрократії. Як не парадоксально, але коли ми не на дистанційному - роботи менше. З арт-терапією через зменшення кількості сесій вільного часу більше. Витрачаю його на сім’ю та саморозвиток. Взагалі для підтримки психічного здоров’я в порядку під час самоізоляції маю кілька влучних порад:

• займайтеся творчістю, це класно допомагає відсторонитись від тривожності, інформаційного шуму та заново зрозуміти себе;

• читайте, навчайтеся, медитуйте - треба постійно займати себе різними активностями, але також не забувайте чергувати активності з відпочинком. І не просто там “подивитися фільм”, а відпочинком для відновлення сил;

• піклуйтеся про свій розум та тіло;

• спробуйте волонтерити, допомагайте тим, кому гірше, ніж вам. Зараз дуже багато варіантів для волонтерства онлайн. Наприклад, проект “Мій телефонний друг”.

Піклуйтеся про своє ментальне здоров’я!