У 2017 р. Вікторія Неруш та Інна Дудко об’єдналися та заснували ГО “Спілка жінок Менщини” навколо реалізації проекту “Менщина туристична”. В основі проекту були велоподорожі по ближніх селах, а також автобусні маршрути для туристів, які приїжджали з інших міст. Споглядаючи за красою та унікальністю рідного краю в архітектурі, звичаях та мові, постійно взаємодіючи з місцевим населенням, Вікторія та Інна вирішили, що потрібно увіковічнити, зберегти та популяризувати всі ці надбання для майбутніх поколінь. Відтак громадська організація зайнялась діяльністю збереження та популяризації культурної спадщини не тільки в Мені, а й у селах громади навколо міста.

Одним з перших проєктів, який реалізувала “Спілка жінок Менщини” спільно з Менським краєзнавчим музеєм ім. В.Ф. Покотила та місцевими істориками, була настільна гра «Пошук скарбу Гната Сахновського» у 2019 р. за підтримки «Українського культурного фонду». Це краєзнавча гра, де зібрана інформація про відомих постатей, архітектурні пам’ятки, природні об’єкти та визначні події колишнього Менського району. Членкиня громадської організації та мешканка Мени Вікторія Царенко зазначає, що завдяки цій грі дорослі та діти можуть дізнатися про Менський край багато цікавого та такого, що і місцеві жителі не знають:

“Особливостей у нашої громади багато – це неймовірна природа (ліси, річки, поля), велика кількість дерев’яної архітектури (в основному старі дерев’яні храми), гостинні й творчі люди (велика кількість колективів, зазвичай пісенних). Хочемо зберегти, насамперед, автентичну архітектуру, бо це те, що, на жаль, руйнується з часом, часто через примхи мешканців громади. Також працюємо над збереженням місцевої говірки, яка відрізняється від будь-якої іншої своїми цікавезними словами. Прагнемо зберегти традиції, пісні, обряди, які потрохи, на жаль, зникають, але які  є унікальними та не притаманними ніяким більше регіонам в Україні”.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли стало зрозуміло, що українська мова – це важливо і на часі, активістки та активісти створили гру “Менські говірки”, в якій зібрано 80 унікальних слів. До реалізації проекту долучилось 200 людей,  було проведено опитування в соцмережах та здійснено експедиції в три села, де вдалось опитати 7 респонденток наживо. Всього команда змогла записати близько 400 слів.

“Менщина – частина східного лівобережного Полісся з чудовою культурно-історичною спадщиною, одним з елементів якої є дерев’яне оздоблення будинків. Попри значні втрати житлової архітектури у роки Другої світової війни, тут вдалося зберегти зразки садиб з вишуканим різьбленим декором фасадів та вікон.

Під час воєнних дій 2022 року, на щастя, окупант швидко і без значних руйнувань та пошкоджень пройшовся Менщиною. Та існують й інші загрози: по-перше можливе повторне вторгнення ворога, через що загроза руйнувань та пошкоджень більш висока, бо цього разу ЗСУ чинитимуть опір, отож вестимуться бойові дії на території громади. А також, не менш значною є загроза від самих господарів-власників будинків, які не розуміють цінності будинку, в якому живуть. Вони бездумно перебудовують, утеплюють фасади, нищачи декор. Не всі з тих, хто обшиває стіни сайдингом або пінопластом, розуміють, що дерево під ним пріє і швидко псується”, – наголошує Вікторія Царенко.

Для фіксації та збереження зразків дерев’яного оздоблення, “Спілка жінок Менщини” у партнерстві з Менським краєзнавчим музеєм в період червня-серпня 2023 р. реалізували проект “Дерев’яні ОЧІ Менщини”. Активістам вдалось відфотографувати 120 зразків дерев’яного оздоблення у 5-ти населених пунктах громади та по місту Мена, оцифрувати та нанести їх на мапу. Крім цього, ініціатори проекту створили 100 екземплярів пазлів та 500 шт. розмальовок з кращими зібраними зразками дерев’яного оздоблення, магніти та шопери з їх елементами. Вікторія каже, що основною метою проекту “Дерев’яні ОЧІ Менщини” є збереження та увіковічнення дерев’яної архітектури регіону, завдяки якому у випадку руйнувань на будинках під час військових дій чи інших факторів, стане можливим їх повне відтворення за відзнятими зразками.

“Під час експедиції ми проводили роз’яснювальну роботу з власниками будинків про недопущення руйнування та необхідність збереження дерев’яної оздоби. Після початку повномасштабного вторгнення українці почали більше переосмислювати цінність культури не тільки у великих містах, а й у невеликих містечках та селах. Вони починають розуміти, що цінне саме наше, те, що пішло від народу. І це треба оберігати. Бо раніше був акцент на російській культурі або закордонній. На все, що крутять по радіо та телебаченню. Своє відкидалося, як щось меншовартісне. Через це ми втратили великий пласт пісень, традицій та ремесел.

Зацікавленість до нашої роботи збільшується, але недостатньо. Хочеться, щоб більша кількість людей долучалися та цікавилась рідною культурною спадщиною. Ми продовжуватимемо фіксувати, зберігати та популяризувати те, що маємо, щоб ще більше людей дізналося про Менщину. Для нас це важливо, бо ми любимо місто, де живемо. Ми хочемо його процвітання, щоб люди їхали сюди, а не тікали в більші міста, чи за кордон. Бо саме в таких маленьких містах концентруються та живуть наші українські традиції,  культурна спадщина та мова. Саме тут можна доторкнутися до минувшини, знайти своє коріння, поспілкуватися з живими носіями українських традицій та звичаїв”.

Небайдужі до української культурної спадщини мешканці Менщини планують й надалі продовжувати проект “Дерев’яні очі Менщини”. А також прагнуть реалізовувати нові, пов’язані зі збереженням мозаїки на автобусних зупинках регіону, з фіксацією та збереженням унікальних весільних обрядів Менщини, а також хочуть створити «Велодачу», як місце-осередок для збереження традицій рідного краю.

Статтю підготовано в рамках проекту Агентства з розвитку приватної ініціативи «Адвокати спадщини: підтримка і просування місцевих ініціативних груп молоді»  за співфінасування Національного Фонду на підтримку демократії (NED).