Просто надо обратить внимание на даты рождения этих молодых людей: конец 80-х - начало 90-х... Их часто называют "потерянным" поколением, поколением "переходного периода". Родители были заняты добыванием хлеба насущного, а не воспитанием детей. Взрослые тогда растерялись, многие остались без работы, многие начали пить, не до детей было. Да и школа была на раздорожье. Общество... Да, в общем, все всё знают. Они росли "сами по себе". Отсюда и отстраненность, неактивность и т.д., и т.п.

Лілія права. Окрім цього, розум тепер не в моді. Щоб отримати Нобелівську премію, вченим доводиться працювати все життя, а фінансова винагорода неспівмірна із заробітком моделі чи телеведучої\телеведучого на провідному світовому каналі. Це стосується і національного рівня, і місцевого.

Я не згідний з думкою, що вся інформація про тренінги, конкурси лежить наверху, тільки бери і заявки посилай, це один аспект. А взагалі молодь зарас не є цілеспрямована я пропонував подавати заявки на хороші тренінги своїм друзям які не пройшовши конкур просто вирішують що це дурня і підтасовка. А нарахунок покоління
90 - х це молодь яка в більшості випадках є навіть кращою від комуністичної молоді 80 - х. Тому судити що одне покоління гірше друге краще як мінімум некоректно. На мою думку є багато активних людей і 80 - х і 90 - х.

Та чи їх судить хто, Романе? Самі себе маємо судити, не дітей. А назви тому поколінню придумала не я, і не якась Марія Іванівна, і не якийсь Іван Іванович. Ці назви поколінню придумало життя. Ніхто не суперечить, що серед народжених в 80-ті й 90-ті є багато активних людей. Але мова про загал, про більшість, про явище. У 85-му якраз почалася перебудова. Хіба не пам'ятаєте тих часів? Я добре пам'ятаю, у мене син 1983 р.н., приблизно такі ж за віком і його друзі. Плюс власних 25 років педстажу (а це щоденне спілкування не лише з дітьми, а й з їхніми батьками, долі сотень сімей були на очах). Тож про нинішню молодь знаю не по чуткам. І до того ж Василь Полуйко, на жаль, правий, коли сказав, що розум зараз не в моді. Надія лише на те, що ПОКИ ЩО не в моді.

а от мені ніхто не заважав :)
- 1,5 р. віддали у садік,
- 11 р. у гімназію (батьків бачив по суботах),
- 17 р. академія (раз у квартал),
усюди було мінімум батьківського втручання (оскільки всі були зайняті виживанням). тому дякую батькам, що дали мені самостійність і не втручались у самовиховний процес :)))
і у мене багато друзів з подібним минулим, які зараз займають проактивну життєву позицію. а от до покоління своїх батьків у мене чимало претензій :))

:-) Так Ви, Тарасе, описали зараз біографію всього цього покоління! Тільки от діти всі різні через особливості темпераменту, тому відсутність батьківського своєчасного виховання (від слова "ховати"), їхньої психологічної підтримки і вплив тодішнього соц.середовища на різних дітей відбувалися по-різному. І слава Богу, що є такі, як Ви! :-) Це радує і дає нашому поколінню (до якого не лише у Вас чимало претензій) надію на більш-менш нормальну старість :-) А щодо того, що у Вас багато проактивних друзів, то є народна приказка: "Яке йшло, таке й здибало" :-)

А Роман Рєзнік теж правий, коли сказав, що не вся інформація про тренінги, конкурси лежить нагорі. Більшість молоді зависає далеко не на громадських сайтах. Про них переважна більшість навіть і не чула. Тому їх треба перенаправляти сюди, або ж на ті молодіжні "негромадські" форуми вміщувати частину інформації про згадувані тренінги і конкурси, акції тощо. Я, наприклад, так стала робити віднедавна.

Якось довелось проводити навчання в Яремчі для місцевої громади спрямовані на розвиток зеленого туризму. Не пам'ятаю як виплила проблема молоді. Але добре пам'ятаю фразу одного з учасників. "Ви розумієте, наша молодь цілий рік бачить навколо себе відпочиваючих людей і вона починає думати, що життя - це суцільний відпочинок". Сучасне телебаченя цю тенденцію лише підсилює.

Артуре, на мою думку знання потрібні лише тим, хто їх сприймає. Якщо людина має незашорений розум і розглядає можливості для персонального росту, а з тим і росту своє родини, громади, то це той, хто вам треба. Але ж ви не знайшли свою аудиторію. Добре, якщо "засіваєте" всіх підряд і з тих сотен, знайдеться один-два, які дійсно зацікавляться і спробують. Але ж ефективність такого методу просто ніяка. Подумайте, якщо знайти групу, яка буде достатньо ініціативною і буде сприймати знання, які ви намагаєтесь поширювати..

Безкоштовні знання не мають цінності і не цінуються отримувачами, на жаль. Тому у знань повинна бути вартісна складова - не просто отримав знання, а отримав знання в обмін на зусилля, тоді це цінується.

З цим коментарем Лілії Дмитренко "Тому їх треба перенаправляти сюди, або ж на ті молодіжні “негромадські” форуми вміщувати частину інформації про згадувані тренінги і конкурси, акції тощо. Я, наприклад, так стала робити віднедавна." я повністю погоджуюся, і думаю що ви займаючись цим виховуєте молодь.!!! спасибі вам.

А мені здається, що основна проблема в тому, що ми звикли отримувати готові відповіді, не задумуючись над результатом. Нам сказали робити це так- ми здебільшого робимо. А от розмірковувати, робити припущення, мати власну думку - це не прийнято. На собі це відчула,ще в школі. Мені дуже часто згадується мультик про арифметику, коли при рішенні задачі у хлопчика виходило два з половиную землекопи. І зараз я зтикаюся з тим, що з одного боку "два з половиною землекопи" - це неправильна, нелогічна відповідь, але з нею більшість згодна. А молодь - її завжди критикували і будуть критикувати, з її поведінкою не погоджувалися і не будуть погоджуватися. Але хто ж її виховав?

Спасибо за коменты... Это действительно "вражає".
Скорее всего согласен с Татьяной Бородиной, что мы (нет, скорее всего - они) привыкли получать готовую информацию и даже более - результат. Хочу - результат. Но так не бывает. Бывает "Хочу - делаю - результат".
Как пример. Сейчас проводится конкурс среди молодежи по безопасности в Интернет. Для участия надо ответить на ОДИН вопрос. Причем ответ есть на самом сайте. И при этом КАЖДЫЙ, кто дает правильный ответ - получает подарок. И Вы думаете народ побежал принимать участие? Откуда такая пассивоность?
На всякий случай http://www.onlandia.org.ua/ukr/magistr.aspx

"Мои" там есть, в этом конкурсе, из тех, кого перенаправляла.

Вважаю знання треба давати тим, хто їх потребує. Мені приходилося працювати і з молоддю і вже з зрілими людьми.Тож вихователі у тих і інших були різні. Але писали чи пишуть проекти ті, хто хотів чи хоче щось робити, не задумуючись над тим, яким буде результат. Є й такі, що просто примазались. Але й вони потрібні, адже хтось повинен втілювати в життя те, що придумав той, хто працював над заявкою. Правильно скоординовані, організовані дії теж немало значать для досягнення результату. Тож, вважаю, не всім і треба приймати участь у конкурсах. А результати тренінгів завжди будуть, якщо їх учасники є постійними учасниками діяльності організації. А молодь наша класна.

Можливостей для дітей в порівнянні з СРСР для саморозвитку менше.
Потреби більші. Процент думаючих дітей не може бути більше чим процент думаючих батьків.
Ліля ви не праві по поводу загубленного покоління. То що його не "виховували" це плюс. Виховування словами, а в більшості випадків це так, нічого доброго не дає.
Результат може дати тільки оособистий приклад. ВСЕ інше відбування номера батьками. Звідти тільки конфлікти поколінь.
В мене самого дочка 91 р. і я не вважаю її загубленною.
Унівеситет, відмінниця, 2-й курс і вже працює і заробляє більше чим мама.
В мене таких умов не було. Я маю в виду можливості для самомотивації.

Василю, запитання було: "Откуда такая пасивность?" Шукала відповідь. Крім того, вела мову не про всіх дітей, народжених в той час, а про явище. А ще Ви правильно сказали про те, що найвищий результат виховання дає особистий приклад. Просто в той час здебільшого діти не особливо бачили достойні приклади (даруйте, я не маю на увазі буквально всі сім'ї, а більшість). Можливо, у Вас і у Вашому оточенні було все гаразд, я ж мала нагоду спостерігати зворотнє у великій кількості пересічних сімей в пересічному провінційному місті. І те, що представники того покоління не всі зпилися і стали наркоманами - то більше їхня заслуга, не наша (тобто тодішніх дорослих).