Увiйти
+ Пiдписатися
Громадські та\чи сімейні цінності?
Нещодавно в інформаційному просторі України з’явились дві публікації про громадянське суспільство, які заслуговують на увагу: http://www.pravda.com.ua/columns/4b1e41bf397b9/, http://www.day.kiev.ua/289068/. Проблеми, підняті в них завжди заставляли мене замислюватись над їхньою природою. Але щойно тепер, коли зазначені матеріали прочиталось один за одним (яке велике значення має послідовність), я спробував систематизувати, чи принаймні окреслити питання на які слід шукати відповідь.
Сім’я завжди була інституцією, яка забезпечувала відтворювання нації, збереження традицій і культури народу, виховання молодого покоління, забезпечувала соціальні гарантії людям похилого віку. В сучасних умовах усі зазначені функції досить часто виконують ті чи інші громадські об’єднання або держава. Виникає питання перше, а чи не творячи альтернативу тому, чим має займатись сім’я та родина, ми опосередковано сприяємо руйнації сімейних та родинних цінностей? Адже не маючи підтримки, розуміння, а часто і самої сім’ї усе це можна знайти в рамках того чи іншого громадського об’єднання. На основі цього, як мінімум, можна стверджувати про певну конкуренцію цих інституцій. І як наслідок, а що потрібно робити, щоб ця конкуренція була принаймні здоровою? Як крайнощі домінування тих чи інших цінностей можуть бути приклади “сімейної” побудови корупційних схем, італійська мафія, побудована за “сімейним” принципом. З іншого боку - одностатеві шлюби, які апріорі не можуть забезпечити відтворюваності, збереження традицій і культури. Чи громадські рухи, які пропагують бездітність.
Говорячи про громади чи громадські об’єднання ми завжди акцентуємо на необхідності існування чотирьох необхідних умов: 1. Спільноти людей. 2. Наявності між ними комунікації. 3. Отримання персональної вигоди від цієї комунікації (вона може бути матеріальною чи нематеріальною) кожним членом спільноти. 4. Отримання вигоди самою спільнотою від цієї комунікації. Зауважте, що те саме можна сказати і про сім’ю та родину.
В одній із згаданих мною статей автор пише про залізний закон олігархізації Міхельса. Суть закону полягає в тому, що у будь-якій ієрархічній суспільній організації утворюється власна олігархія - керівне ядро, яку вже через невеликий проміжок часу неможливо ні відсторонити від керівництва, ні змусити поділитися кермом і яка, усвідомивши власні інтереси, починає спрямовувати весь ресурс структури на їх реалізацію. Я б частково не погодився з цим законом в тій частині, що власні інтереси членів організації усвідомлюються на якомусь етапі, вони просто можуть бути різними на початку діяльності організації і, наприклад, через три роки діяльності такої організації.
Набуваючи власність, одружуючись, народжуючи дітей, людина природно власні інтереси починає вибудовувати навколо нових пріоритетів.
В Християнській Церкві (католицизм, православ’я) проблема олігархізації вирішується дуже просто, як мінімум, керівництво є монахами, тобто людьми у яких відсутні сім’ї, діти та власність. Цей самий принцип був запозичений, до речі, злочинним світом, “злодії в законі” мають відповідати тим самим принципам. Часто поширене тепер твердження про те, що рівень свободи та демократії суспільства прямо пропорційний кількості осіб з нетрадиційною орієнтацією чи не є також продовженням цього самого принципу (одностатеві шлюби біологічно не можуть мати дітей).
В цьому контексті також є цікавим той факт, що найбільш громадсько-активними є молоді люди та люди похилого віку, для яких створення сім’ї та виховання дітей вже не стоїть на порядку денному. Тому пізні шлюби є корисними для громадянського суспільства, можливо тому і на заході воно і більш розвинуто як позитивному так і в негативному (з точки зору класичної сім’ї) розумінні цього слова.
Повертаючись до запитання, яке я поставив на початку тексту про конкуренцію інститутів сім’ї та громадянського суспільства, роблю для себе висновок, що основне не забувати, що в ланцюжку особа - громада - суспільство, ніколи не забувати про сім’ю та родину, і вибудовувати цей ланцюжок завжди в послідовності ЛЮДИНА-РОДИНА-ГРОМАДА-СУСПІЛЬСТВО, тоді суспільство буде наше здоровим. До речі, в радянські часи була інша хвороба, в цьому ланцюжку намагались видалити складову - громаду. Як висновок, в Україні перевагу в роботі слід в першу чергу надавати тим громадам, де структуроутворюючим елементом є власне сім’я та родина, в такому випадку дія закону Міхельса значно послаблюється.
Сім’я завжди була інституцією, яка забезпечувала відтворювання нації, збереження традицій і культури народу, виховання молодого покоління, забезпечувала соціальні гарантії людям похилого віку. В сучасних умовах усі зазначені функції досить часто виконують ті чи інші громадські об’єднання або держава. Виникає питання перше, а чи не творячи альтернативу тому, чим має займатись сім’я та родина, ми опосередковано сприяємо руйнації сімейних та родинних цінностей? Адже не маючи підтримки, розуміння, а часто і самої сім’ї усе це можна знайти в рамках того чи іншого громадського об’єднання. На основі цього, як мінімум, можна стверджувати про певну конкуренцію цих інституцій. І як наслідок, а що потрібно робити, щоб ця конкуренція була принаймні здоровою? Як крайнощі домінування тих чи інших цінностей можуть бути приклади “сімейної” побудови корупційних схем, італійська мафія, побудована за “сімейним” принципом. З іншого боку - одностатеві шлюби, які апріорі не можуть забезпечити відтворюваності, збереження традицій і культури. Чи громадські рухи, які пропагують бездітність.
Говорячи про громади чи громадські об’єднання ми завжди акцентуємо на необхідності існування чотирьох необхідних умов: 1. Спільноти людей. 2. Наявності між ними комунікації. 3. Отримання персональної вигоди від цієї комунікації (вона може бути матеріальною чи нематеріальною) кожним членом спільноти. 4. Отримання вигоди самою спільнотою від цієї комунікації. Зауважте, що те саме можна сказати і про сім’ю та родину.
В одній із згаданих мною статей автор пише про залізний закон олігархізації Міхельса. Суть закону полягає в тому, що у будь-якій ієрархічній суспільній організації утворюється власна олігархія - керівне ядро, яку вже через невеликий проміжок часу неможливо ні відсторонити від керівництва, ні змусити поділитися кермом і яка, усвідомивши власні інтереси, починає спрямовувати весь ресурс структури на їх реалізацію. Я б частково не погодився з цим законом в тій частині, що власні інтереси членів організації усвідомлюються на якомусь етапі, вони просто можуть бути різними на початку діяльності організації і, наприклад, через три роки діяльності такої організації.
Набуваючи власність, одружуючись, народжуючи дітей, людина природно власні інтереси починає вибудовувати навколо нових пріоритетів.
В Християнській Церкві (католицизм, православ’я) проблема олігархізації вирішується дуже просто, як мінімум, керівництво є монахами, тобто людьми у яких відсутні сім’ї, діти та власність. Цей самий принцип був запозичений, до речі, злочинним світом, “злодії в законі” мають відповідати тим самим принципам. Часто поширене тепер твердження про те, що рівень свободи та демократії суспільства прямо пропорційний кількості осіб з нетрадиційною орієнтацією чи не є також продовженням цього самого принципу (одностатеві шлюби біологічно не можуть мати дітей).
В цьому контексті також є цікавим той факт, що найбільш громадсько-активними є молоді люди та люди похилого віку, для яких створення сім’ї та виховання дітей вже не стоїть на порядку денному. Тому пізні шлюби є корисними для громадянського суспільства, можливо тому і на заході воно і більш розвинуто як позитивному так і в негативному (з точки зору класичної сім’ї) розумінні цього слова.
Повертаючись до запитання, яке я поставив на початку тексту про конкуренцію інститутів сім’ї та громадянського суспільства, роблю для себе висновок, що основне не забувати, що в ланцюжку особа - громада - суспільство, ніколи не забувати про сім’ю та родину, і вибудовувати цей ланцюжок завжди в послідовності ЛЮДИНА-РОДИНА-ГРОМАДА-СУСПІЛЬСТВО, тоді суспільство буде наше здоровим. До речі, в радянські часи була інша хвороба, в цьому ланцюжку намагались видалити складову - громаду. Як висновок, в Україні перевагу в роботі слід в першу чергу надавати тим громадам, де структуроутворюючим елементом є власне сім’я та родина, в такому випадку дія закону Міхельса значно послаблюється.
- 14.12.2009
Василь Полуйко 
24
Коментарі
чудовий пост! свіжі думки і нешаблонний потік думок :)
як завжди - дуже цікаво, дякую!
для мене особисто ця тема зараз стоїть дуже гостро, адже повстало питання вибору між сім'єю та громадською діяльністю. І вирішується воно шляхом суттєвого скорочення громадської діяльності.
Класний, нестандартно поданий матеріал. Вдале запитання, на яке й не одразу відповідь можна дати.
Михайлові Ізюмському: А Ви не робили спробу залучити членів Вашої сім'ї до тієї громадської діяльності, якою самі займаєтесь? Це могло б стати однією з сімейних (спільних) справ.
Василю Полуйку: Ви не могли б трохи деталізувати, конкретизувати вираз "в першу чергу надавати тим громадам, де структуроутворюючим елементом є власне сім’я та родина"? Була би вдячна, а то сумніваюсь, чи правильно зрозуміла.
Як приклади, що приходять на думку: Клуб молодих сімей; Центр сімейного дозвілля; Товариство батьків дітей, хворих на хворобу X; Кооператив; Вуличний комітет; Товариство співвласників будинку тощо. Тобто структури, де умовна вигода від участі в громадській структурі безпосередньо належить усій сім'ї, а не окремому її представникові.
Дякую! Значить, зрозуміла вірно. Ваша ідея/думка дуже правильна, аж на душі сонячніше стало. Якби до неї прислухались усі наші колеги на всіх рівнях. А взагалі - як Ви до неї прийшли? Чому взагалі про це думали? Що спонукало? Не дуже вірю, що лише згадані 2 публікації. Здається, що вони стали лише приводом для написання статті.
Чому взагалі про це думали? - Тому що це мене стосується.
Що спонукало? - Запитання людей.
А взагалі - як Ви до неї прийшли? - Я ж, фізіолог :-)
Пану Василю Полуйку: Щодо громад із сімей. Чи є перспективним залучення школи як платформи для створення таких "сімейних громад". Бо на сьогодні школа мабуть єдиний інститут де різні сім'ї поєднуються в одному інтересі - здоровому розвитку своїх дітей. Так само, це може бути платформою де НГО можуть не "конкурувати" із сім'єю але сприяти її розвиткові надаючи певні послуги для цього. І сім'ї добре, і школі, і державі яка поставить собі, як мінімум "галочку", як максимум отримає більш здорову генерацію по закінченню школи.
Коли відповів Лілії, подумав, що забув написати про батьківські комітети в школах і треба буде сказати про це при нагоді. Підтримую Вас Сергію на всі 100%.
А в нас один шкільний батьківський комітет (ЗОШ №1 м. Комсомольська) утворив громадську організацію "Батьківська рада" (голова В.Чистяков). Пізніше до неї увійшли представники батьківських комітетів усіх освітніх закладів міста (школи і дошкільні заклади). Ця НГО приймає активну участь в житті системи освіти, в т.ч. приймає безпосередню участь у процесі прийняття рішень органами місцевого самоврядування та ін. Мабуть, це один із прикладів того, про що йде мова.
Друзі, дякую за підбадьорення. Як раз з однодумцями із МГО "Міжнародний Центр Батьківства" обговорюємо реалізацію проекту "День батька в кожній школі" (поки що у декількох київських школах). Якщо коротко ідея полягає в більш активному залученні чоловіків до шкільного життя дітей. Наприклад: раз на місяць влаштовується День батька, коли тати учнів даної школи одного разу виступають в ролі охоронців, другим разом допомагають в столовій, третім проводять спортивний захід і т.ін. Що думаєте з цього приводу?
Ідея, як на мене, блискуча. Одразу ж хочеться використати її в рамках системи дій, які розробляємо внаслідок роботи круглого столу, проведеного восени цього року до Дня батька. Тому прохання до Вас, Сергію: напишіть, будь ласка, як представити цю ідею - чия конкретно вона? Чи особисто Ваша, чи ВКПЦ "Нове Життя", чи МГО "Міжнародний Центр Батьківства"? Передавайте привіт Олександру Марченку.
Пані Лідія, ідея, так мовити, "на трьох". Вона є плодом синергії МГО "Міжнародний Центр Батьківства" (Україна), Національного Центру Батьківства (США) та Всеукраїнського культурно-просвітницького центру "Нове Життя" в моїй особі:)
Олександру привіт передам! Приєднуйтесь, будемо допомагати одне одному в цій справі.
Классный и основательный материал.
На WEB-порталі Української правди йде голосування за найпопулярніше питання до новообраного Президента України. На 20:40, 26.12.09, перше місце посідає питання від Л.Г.Б.Т. із 639 голосами, щодо легалізування одностатевих шлюбів і надання їм права всиновлення дітей, на другому із 449 голосами, питання щодо захисту традиційних сімейних цінностей в Україні.
Що скажете на це, пане Василю?
http://president2010.pravda.com.ua/view_popular/
Можу сказати лише одне, що за умови впровадження права на усиновлення дітей одностатевими парами створюється сталий попит на усиновлення дітей. Де є сталий попит, там завжди буде стала пропозиція. Колись викладач вірусології в університеті казав: "Згадаєте мої слова, 21 століття буде століттям вірусів". Це я до того, що маємо справу з суспільним "вірусом". З вірусами боротись дуже важко. Єдиний надійний спосіб - це здоровий імунітет. На превеликий жаль, ми його втрачаємо.
Пане Василю, більше оптимізму, думаю ще поборемося:)
Без сумніву, правда життя рано чи пізно переможе!
Щодо побудови ланцюжка. На мій погляд в такому вигляді він неповний. Відсутній перший елемент основи. Від того, що буде поставлене в цьому ланцюжку перед людиною буде залежити і якість самого суспільства.
Ваші варіанти?
А я вроде оптимист по жизни, но уверен, что все будет только хуже. У меня понимание простое: активная часть общества никогда не будет больше 5-7 (максимум - 10) процентов. Большинство - консуматоры, и ими всегда будет руководить лень, даже если в момнеты всплесков они будут декларировать, что готовы свернуть горы...
Щось я першу статтю не змогла знайти.
Шукайте через архів матеріал за 9 грудня "Криве дзеркало громадянського суспільства". Автор - Тарас Плахтій