+ Пiдписатися
У Львові нещодавно проходив Третій Екуменічний Соціальний Тиждень. Під час його проведення, моя німецька колега поцікавилась моєю думкою стосовно того, чому одна дуже відома і шанована всіма інституція у Львові так багато робить і отримує відносно малу зацікавленість у населення. Це не було її особистою думкою, їй про це сказав сам представник цієї інституції. Відповісти відразу мені не дали змогу обставини того моменту, треба було кудись йти і щось робити. Але така нагода випала ввечері, коли ми вирішили поспілкуватись в колі колег та друзів за кухлем пива. І так сталось, що з нами трапився випадок, який мені допоміг наочно пояснити причину того явища, яке її цікавило.
У закладі куди ми прийшли, не було вільного місця, за винятком одного невеликого столика, а наша компанія складалась з дев’яти осіб. Ми все таки вмостились за ним і почали спілкуватись. Через якийсь час звільняється сусідній столик, який цілком влаштовував би нас, і ми здійснюємо спробу туди переміститися. На що отримали заперечення зі сторони адміністратора закладу, тому що виявляється він запропонував його відвідувачам, які щойно зайшли (їх значно менше ніж нас). Крім цього він став нас повчати, що якщо ми б хотіли це зробити, нам необхідно було підійти до нього і попросити. На що я відповів, що відразу, коли наше товариство прийшло, ми задекларували свою мету сісти за великий стіл. І що це йому, як доброму менеджеру пасувало б запитати нас, уже його клієнтів, чи немає в нас якихось побажань, а не ми маємо шукати його. Треба сказати, що мої слова частково на нього подіяли.
А своїй німецькій колезі, я пояснив, що в першому і в другому випадку причина одна, він (особа, організація) чекає, що хтось має прийти до нього і попросити, а не він має йти до своїх клієнтів чи бенефіціаріїв (користувачів послуг). Слід сказати, що в цих випадках маємо справу з проявами певної культури, в широкому розумінні цього слова, поведінки. Поведінки стосовно влади чи просто поведінки влади. Будівля німецького парламенту у Бонні була побудована таким чином, що в сесійну залу заходилось зверху вниз. Вона знаходиться ніби в чаші. Це було зроблено з метою, щоб будь-який громадянин, який заходив в парламент відчував, що влада знаходиться нижче його і він тут господар, і будь-який депутат піднімаючись вгору східцями мав відчувати, що йде до Його Величності, Громадянина. Напрошується висновок, що маємо ту владу, на яку заслуговуємо. А якщо хочемо щось змінити?
1. Ідіть до людей
2. Живіть серед людей
3. Навчайтесь в людей
4. Укладайте плани з людьми
5. Працюйте з людьми
6. Починайте з того, що люди знають
7. Будуйте на тому, що люди мають
Коментарі
Дякую, Василю!
Василю, дякую за Дороговказ.
А справді скільки часу, своїх, так важко залучених ресурсів, ми витрачаємо, аби зрозуміти потреби громади?
Як часто просто розмовляємо з людьми, запитуємо про їхні потреби? Питаємо усіх, і тих що нас не знають (не подякують, не похвалять,..).
Ті, хто спробував такі розмови «на вулиці», погодяться зі мною, що вони приносять нам аж:
- втрату впевненості (коли вам кажуть,що те що ви робите нам не потрібне),
- головну біль (бо виявляється люди до кінця не знають що вони хочуть)
- і,як наслідок, безсонні ночі – а що нам робити далі?
А справді що робити?
За дослідженнями психологів 95% людей не мають усвідомленого розуміння, що саме їм потрібно для покращення життя. Нам залишається компетентно вирішити за 95%? І правильно подати?
Чи все ж таки знайти 5% тих, які знають, що дає їхньому життю додакової вартості. І працювати з ними?
На мою думку, відшукати та почути ці 5% - хороший початок.
Приклад від "Проктер і Гембл" - перед приходом на ринок Мексики кілька їхніх працівниць жили в родинах, - і так отримали розуміння, що для успіху необхідно вилучити з порошку складники, які утворюють піну. В результаті "співжиття" було виявлено, що брак води зумовлює потребу в її економному використанні, а тому - білизна має потребувати мінімум води для полокання!
Василю, ці слова (в підсумку) належать тобі? Чи автор - інший/інша?
Василю, про 4-й пункт: як Ви це практично уявляєте. Розумію, що це реально, хотілося б кілька порад чи думок з цього приводу.
Робити так, як написано: спільно планувати! Як Ви плануєте разом з родиною відпустку...
Для прикладу: потрібні навчання для студентів/управлінців/ бізнесу - сядьте поруч і запитайте, як буде це краще зробити (вам буде зручно..? що саме ви б хотіли спробувати?..) Такий підхід допоможе не тільки з програмовим наповненням, мотивацією, але й уникнути "дрібних" ускладнень (часові обмеження тощо).
А у випадках, коли цільова група не зацікавлена? Абстрактні приклади - узалежнені від алкоголізму, неблагополучні родини тощо?
Незацікавлена - в чому?
Очевидно те, що Ви пропонуєте, не відповідає їхнім реальним потребам (для прикладу, Ви пропонуєте звільнення від залежності, а вони хочуть, щоб їх щодня хтось вислуховував, і напиватися - один із способів знайти співбесідника), але тоді і результат буде = 0.
В цьому випадку більш ніж потрібен діалог - щоб виникло розуміння, чого люди прагнуть (у Вас), і як Ви пропонуєте цього досягнути (у них).
(Це абстрактні приклади, не в контексті) А про неблагополучні родини як про незацікавлену цільову групу? Ще хотілося б довідатися Вашу думку, наприклад, про підприємців, які торгують слабоалкогольними, алкогольними, тютюновими виробами. Вірніше, про їхніх продавців, які продають ці вироби неповнолітнім? Чи доцільно разом з ними планувати заходи? Які? На випередження? А контрольні, наприклад?
Просто у мене виникли стосовно пункту 4 неоднозначні думки. Наче все правильно, а наче і не все. Можливо певну частину своїх планів будувати треба з людьми (в смислі з представниками цільової групи), а частину з іншими людьми (наприклад, з експертами)? Напевно так слід трактувати цей 4-й пункт?
Підсумкові слова не належать мені, автора не пам'ятаю. Вони використовуються як настанова для усіх, хто займається розвитком громади. Стосовно продавців тютюнових виробів, найкраще послухати їх, а що вони з цього приводу думають. Вони найкраще знають, яким чином усе відбувається. Головне почати діалог і може виявитись, що справа не в продавцях, а наприклад у власниках цих кіосків чи ще щось інше. Але дізнатись ми це зможемо лише довірливо спілкуючись з ними.
Запитання так і залишилось, відповіді по його суті не отримала. Гаразд, будемо розбиратись самі, практично.
Власне, що всі приклади не абстрактні, а (певно) надто для Вас очевидні. Дуже часто люди переконані, що вирішення проблем не може бути легким - і шукають, як би ускладними шлях. Насправді Ви отримали у відповідь більше, ніж запитували.
Додатково ще раз повторюся: якщо "цільова група" незацікавлена - ви не навчилися з нею розмовляти або не маєте такого бажання, а отже ефективність Вашої праці буде = 0.
Якщо планувати без "цільової групи", то вся діяльність зводиться до пошуку відповіді на запитання "як їх заставити...?" Доводилося коли-небудь спостерігати, як "запихають" в дитину манну кашку? А де-які батьки запитують "що трапилося?" і рішення приходить "само". Ситуація схожа...
Наш діалог, на жаль, не склався. Якщо користуватись Вашим методом, пані Марічко, то можна припустити, що особа, яка звернулась із запитанням і залишилась незадоволеною отриманими відповідями, то Ви самі "не навчились з нею розмовляти або не маєте такого бажання, а отже ефективність Вашої праці буде = 0" :-)
Запитань більше ставити тут не буду.
І чому я не ображаюся на "абстрактні приклади":)?
На жаль, програма "загальмувала" мій попередній коментар...
Мала запит: то Ви "незадоволені отриманими відповідями" чи "відповіді не отримали"? :)
Чудовий діалог, якраз в контексті програми стратегічного маркетингу, яку тепер готую — дякую!
Пані Лілія, якраз цей підхід застосовується, коли цільова аудиторія незацікавлена. Річ в тому, йдучи в люди в цільову аудиторію, починаєш розуміти цінності цієї аудиторії і тоді краще вибудовуєш свою роботу і це єдиний шанс здобути зацікавленість цієї цільової аудиторії. Є спеціальні методи проведення такої роботи, так зване дослідження шляхом участі. Будь-ласка, ставте запитання, буду радий на них відповідати.
Спасибі, пане Василю. Все ж таки хочеться для себе з'ясувати ньюанси цього пункту. Конкретний приклад: чоловіки з категорії узалежнених від алкоголю на стадії агресивності, що мають дітей-підлітків або навіть дітей віком 17-18 років. Ці "тата" проявляють стосовно своїх чад домашнє насильство різного виду і нічого не хочуть чути апріорі. То чи маю я йти до них (до цих чоловіків-тат, яких я визначила цільовою аудиторією) перед тим, як планувати початкові свої заходи? Хіба мені не досить звернень їхніх дітей, щоб спланувати перші кроки для вирішення проблеми?
Так потрібно йти до них, щоб зрозуміти чому вони це роблять. Можливо не конкретно Вам, але комусь з Вашої організації. Окрім цього необхідно, що вони Вам довірились. Треба подивитись на світ їхніми очима. В такому випадку ми будемо боротись не з проявами проблеми, а з її причинами.
Чому вони це роблять - давно описано в медичних книжках. І потім я недарма писала про агресивні стани. До того ж "йти до них" - теж планувати треба, от про це й вела мову :-) Такі "походи" мають бути планованими, тому здається, що не всі плани (див. пункт 4) мають укладатися з людьми в смислі з цільовою групою. Та ні, не здається, а точно. А з людьми - з експертами, з колегами та ін. (в даному випадку). Все зрозуміло.
На семінарі я запитую чоловіків: "Хто знає, що хоче жінка?". Правильна відповідь: "Жінка знає". Так от, якщо "Ці “тата” проявляють стосовно своїх чад домашнє насильство різного виду і нічого не хочуть чути апріорі.", завдання полягає в тому, щоб вони почули. А почують вони в тому випадку, коли Ви їх спочатку почуєте.
Спочатку - говорять діти. Тож треба зупиняти насильство, а потім вже розбиратись. Хіба не так?
Наша усіх проблема полягає в тому, що ми займаємось гасінням пожеж, а не профілактичними заходами. 80% - гасимо пожежі, 20% - займаємось профілактикою, насправді має бути навпаки: 80% - профілактики і 20% - гасіння пожеж. Поки не зміниться підхід, ми відтворюватимемо в майбутніх покаліннях ту саму ситуацію. Зупиняти насильство однозначно потрібно, а розбиратись потрібно до того.
проверим как работают эти 7 пунктов по результатам выборов. Я сделал из них предвыборную программу :)
Так склалося що я був учасником практично усіх Екуменічних Соціальних Тижднів - і на мою думку якщо 1-й захід був на підйомі та ентузіазмі, в очікуванні розуміння, співпраці і т.д. одним словом помпа яка зіпсулася (розчарувала). 2-й ГО ще на щось сподівалися, ще були якісь очікування, хоча по інтонаціїї та настрою організаторів та учасників було зрозуміло, що ні туди ні сюди. А 3-ій взагалі, знову ж таки це моя субєктивна думка, - видався просто процесом за для процесу. У всякому разі я нічого перспективного не побачив... а жаль. НГОшники розіїхалися у свої тенета і далі живріють із своїми щоденними проблемами.
Організатори!!! Де родзинка? - А не було...
А чому? - А нафіг не потрібно...
Тарас Петриненко як виявляєтьсяще співає. одна з останніх пісень стосується сьогодення. як іти до таких людей?
https://www.youtube.com/watch?v=Z17rI41Qt2Q&feature=player_embedded
люди начинают злиться: http://twtpoll.com/r/p5di0b
Якийсь день музичний. Ще одне відео у тему. Не є шанувальником творчості цього російського музиканта, але від Росії ми не далеко втекли https://www.youtube.com/watch?v=yBU_Y3hCOwg&feature=player_embedded#!
До Тараса Кушніра. А чого ти чекав від Екуменічних Соціальних Тижнів? Може мета їх проведення і твої сподівання просто різні.