http://www.day.kiev.ua/298893

Не відстороненість, а включеністьГенеральний директор Бі-Бі-Сі Марк Томпсон стверджує, що безсторонній підхід до журналістики на сьогодні застарів
Марія ТОМАК, Вікторія СКУБА, «День»


«БЕЗ ПАРИ». УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ПОТРЕБУЄ ЛЮДЯНОСТІ. А ЛЮДЯНІСТЬ НЕ БУВАЄ БЕЗСТОРОННЬОЮ
Нещодавня заява генерального директора всесвітньо відомого британського громадського мовника Бі-Бі-Сі Марка Томпсона може багато кого спантеличити. Зокрема, серед українських медійників. Адже декому з нас було дуже зручно посилатися на принцип безсторонності Бі-Бі-Сі, прикриваючи свою байдужість до того, що відбувається в країні, пересипаючи свої тексти добірними цитатами «п’ятої колони» та запрошуючи на ефіри найяскравіших її представників.

І тут раптом генеральний директор новинної корпорації заявляє про те, що принцип безсторонності себе віджив…

Щоправда, свою заяву Марк Томпсон підкріпив цілком прагматичною аргументацію — конкуренцією зі всесвітньою мережею, повідомила «Телекритика» з посиланням на The Guardian.

«Раніше монополія безсторонніх мовників на телебаченні була логічною, — сказав він. — Але майбутнє — за правом вибору. Чому громадськість не може чути та бачити — так само, як зараз читає в інтернеті, — ширший спектр суб’єктивних журналістських думок та самостійно визначати свою позицію на їхній основі?».

Великій Британії, на його думку, потрібні телеканали із відвертою політичною позицією, на зразок американського Fox News, який, як відомо, підтримує республіканців. Марк Томпсон навіть зізнався, що подібні ідеї вже висловлював і медіа-магнат Руперт Мердок. Наслідувати Fox News він пропонував каналу SkyNews, однак наштовхнувся на опір редакції.

Марк Томпсон уточнив, що не закликає до повної відмови від принципів безсторонності Бі-Бі-Сі, однак певні погляди, які дотепер вважалися «екстремальними», можуть і повинні звучати в ефірі теле- та радіостанцій корпорації. За його словами, Бі-Бі-Сі завжди «нервово» ставилась до дискусій із таких тем, як імміграція та європейська політика, однак тепер надаватиме більше можливостей для обговорення «екстремальних та радикальних» думок, які колись можуть стати загальноприйнятими.

Переконання Марка Томпсона в тому, що «майбутнє — за правом вибору», очевидно, не означає різку зміну курсу Бі-Бі-Сі, але свідчить про поляризацію політкоректного світу.

Питання щодо того, наскільки доречною є абсолютна безсторонність в українських умовах, порушувалася не так часто. Редакційна політика Бі-Бі-Сі сприймалася радше як аксіома, для багатьох журналістів вона підпадала під категорію «за замовчуванням». Утім, журналістика фактів та журналістика смислів не заперечують одна одну. І саме цей принцип покладено в основу редакційної політики «Дня». Ще близько п’яти років тому, коли один із представників Бі-Бі-Сі приїхав до Києва, аби поділитися досвідом (тоді зустріч відбувалася у Києво-Могилянській академії), теза про те, що для України з її складним та ще не пережитим минулим відстороненість — справа передчасна, все ж була озвучена. Тоді головного редактора «Дня» Ларису Івшину мало хто підтримав (серед тих, хто все ж підтримав — журналістка Ганна Гопко). Але і тоді, й тепер ключове, на нашу думку, завдання для українських ЗМІ полягає не в конкуруванні з інформаційними агентствами у ретрансляції новин, а в тому, щоб сформувати спільний український (а не антиукраїнський) інформаційний простір.


«НА ПАРАД». ЗАЯВА РОСІЙСЬКОГО ПРЕМ’ЄРА В. ПУТІНА ПРО ТЕ, ЩО РОСІЯ ВИГРАЛА ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ САМОТУЖКИ, ПІДШТОВХНУЛА УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ ДО ВИЯВУ СВОГО ГРОМАДЯНСЬКОГО ТЕМПЕРАМЕНТУ. ТАК СТВОРЮЄТЬСЯ НАЦІОНАЛЬНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛЕ



Чи відреагує сьогодні українська журналістська спільнота на зміну курсу британської ікони? І як відреагує? Чекатиме на нові настанови? Чи все ж винайде формулу, що пасуватиме саме нашій, а не британській, російській чи будь-якій іншій дійсності? Адже в нас є такі принципові національні питання, навколо яких преса повинна виступати єдиним фронтом, незалежно від того, на яку журналістську школу вона орієнтується.

Утім, треба сказати, що українські журналісти відходять від механістичної безсторонності й переходять на бік вже не певних політичних таборів, а на бік суспільства. Зокрема, нещодавня заява Володимира Путіна про те, що нібито Росії й без України вдалося б перемогти у Другій світовій війні, підштовхнула багатьох тележурналістів до вияву свого громадянського темпераменту. Репортери інформаційних служб каналів «1+1», «Першого», ТВі, ТРК «України», СТБ не були безсторонніми. Вони стали на бік суспільства.

КОМЕНТАРІ
Ганна ГОПКО, журналіст:
— Журналіст повинен почуватися місіонером. Місія журналіста — нести правду в суспільство. Він — не просто підставка для мікрофона чи людина з диктофоном, яка передає інформацію. Журналіст — це той, хто, надаючи об’єктивну збалансовану інформацію, представляє певну позицію, доносить правду. Можливо, за західними стандартами це буде певна незбалансованість, але все-таки журналіст — також і громадянин. Він не може бездіяльно спостерігати, як коїться щось ганебне, при цьому кажучи, що просто передає інформацію. Професія журналіста — одна з найбільш древніх, особливо затребувана саме зараз. Писак, які переписують інформацію з прес-релізів, дуже багато, а бути готовим на певні жертви — це зовсім інше. Тому журналіст має навчитися ставити потрібні запитання і висловлювати свою позицію. Не може бути журналіст без позиції. А якщо хтось назве це заангажованістю, то я вважаю, що в Україні назріла потреба в принциповій журналістиці з позицією, з умінням відстоювати національні інтереси. Скажімо, коли я готувала матеріали на екологічну тематику, стикалася з такою реакцією, що, мовляв, відчувається, що людина еколог, вона більше переймається проблемою. Правильно, але якщо я сповідую принцип, що природа — це щось сакральне, тоді як більшість споживацьки налаштованих людей сприймає її як щось матеріальне, то тут відбувається мій особистий вибір — потурати споживацьким нахилам людей чи відстоювати особисту позицію, що природа — це Богом даний сакральний ресурс, і відроджувати українські традиції ставлення до природи як до певного дару. Або ж тема Голодомору. Тільки безпринципний журналіст може керуватися тут стандартами Бі-Бі-Сі. Мене дуже образило, коли телеканал «Інтер» в день Голодомору жодного разу не назвав його геноцидом. Якщо це така нейтральна журналістика, то я проти такої журналістики. Українці мали свої хороші традиції потужної за масштабами мислення, популяризації світоглядних ідей публіцистики. Навіть у самій Британії є декілька видань, які стоять на зовсім різних позиціях. Скажімо, The Guardian з їхньою принциповістю, на адресу яких звучить чимало критики, чи The Economist. Українцям важливо врахувати різний досвід, але він не має бути для нас святим орієнтиром. Україна зараз переживає непрості часи, тому від позиції журналістів, хоч яку тему б вони висвітлювали, залежить, чи відчуватиме кожен українець гордість за ту країну, в якій він живе, вдячність, почуття оптимізму. Своїми публікаціями журналісти повинні допомагати українцям орієнтуватися в ситуації. Маючи правильні орієнтири, журналістика більше слугуватиме суспільству, аніж просто ретранслюючи плюралізм олігархічних думок.

Ганна ОХРІМЕНКО, викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності Національного університету «Острозька академія»:
— Зрозуміло, що сліпе копіювання західних стандартів журналістики більшістю українських ЗМІ було наперед хибним. Перед українськими журналістам ще стоїть завдання сформувати влас ну позицію в журналістиці. Заява генерального директора Бі-Бі-Сі про поступовий відхід від безстороннього висвітлення подій не повинна стати сигналом для українських медійників бездумно наслідувати інші моделі, які може запропонувати Бі-Бі-Сі. Нам варто враховувати, що за 20 років незалежності в Україні не була сформована власна журналістська школа. Те, що розпочиналося у 20-х роках минулого століття, втратилося під тиском пласту ідеології в Радянському Союзі. Фактично в нас не існувало прямої історичної спадковості в журналістських підходах. Тому зараз українська журналістська школа має формуватися, відбираючи все найкраще з поодиноких зразків справді якісної власної журналістики і з досвіду інших країн. При цьому ми не повинні стовідсотково орієнтуватися лише на західну модель. На мою думку, одним із основних принципів української журналістики має бути не відстороненість, а навпаки, включеність у те середовище, в якому ти працюєш. Тут не йдеться про порушення стандартів правдивого висвітлення інформації, а про те, що журналіст повинен орієнтуватися в просторі. Українській журналістиці бракує саме якісної аналітики, а вона неможлива без глибокого розуміння українських процесів та усвідомлення того, на яких базових позиціях стоїш ти.