bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз


+ Пiдписатися

Як Житомир інтегрує переселенців у громаду?   

Цієї осені Молодіжна громадська організація «Паритет» ініціювала проект «Бібліотека як міст культурної інтеграції внутрішньо переміщених осіб в місцеву громад», метою якого стало налагодження стосунків між переселенцями з Криму та Східної України і громадою Житомирщини шляхом культурного діалогу. Як Житомир інтегрує переселенців у громаду розповідають керівник проекту Олена Остапчук і керівник організації «Паритет» Наталія Тарасенко.

 Майстер-клас у бібліотеці

- Наскільки переселенці активні у громадському житті регіону?

Олена Остапчук:Мені здається, що тут має значення те, щоб показати переселенцям, які можливості включення в соціальне життя існують в тому чи іншому регіоні. В реалізації нашої ініціативи ми не сепаруємо переселенців, яких потрібно інтегрувати, і громаду, у яку переміщені особи повинні увійти. Позиція проекту у тому, що це двосторонній процес. Громада теж має свої потреби і інтереси, щоб пізнати більше про переселенців, подолати власні упередження, стереотипи. Бо ситуація складається неоднозначно, і у людей, як з одного, так і з іншого боку, є свої уявлення про те, як виглядають і як мислять мешканці Сходу та Криму. Відповідно, і у переселенців є свої потреби, і ми говоримо про те, що ці люди, і переселенці, і приймаючі громади, можуть комунікувати, коли вони роблять щось спільне. Вони бачать можливості і чують одне одного. І цьому допомагають культурні заходи, які ми проводимо на базі бібліотек. Тобто бібліотека стала таким майданчиком, де відбуваються різні соціальні ініціативи. Це і живі бібліотеки, і майстер-класи, і серйозні круглі столи. Але за участю переселенців як сьогоднішніх, так і тих, кого було переміщено з зони відчуження через Чорнобильську катастрофу. Тобто коли люди збираються за круглим столом, вони розуміють, що зіштовхувалися з тими самими проблемами і викликами.

З моїх власних спостережень, як координаторки проекту, я бачу, що найважче створити атмосферу, яка би дійсно спонукала до того, щоб люди повірили, що на них тут чекають, що вони можуть тут знайти підтримку, що їх будуть тут цінувати і поважати, що ними тут цікавляться. Бо іноді у переселенців скепсис, їх водять на якісь заходи, показують щось, окультурюють. Але коли люди не беруть у цьому участі, не залучені у процес, то на них це не відображається. От наприклад, в нас був один дуже цікавий захід для дітей у Бердичеві. Один хлопчик, який давав інтерв’ю для телебачення, сказав, що це вперше, коли йому було дійсно весело. І от я зрозуміла, що його вже обводили по всіх заходах, окультурили і соціалізували, але дитині було весело вперше.

- Чому серед багатьох різних сфер культурної співпраці ви обрали саме таку платформу як бібліотека?

Наталія Тарасенко: - Ми виходили з того, що може гуртувати громаду в районних центрах, в невеличких містечках, в селах. Бібліотека - це місце без політики, яке справді може гуртувати навколо себе людей. Бо це, в першу чергу, і книги, і залучення до читання, і взагалі культурний осередок чи в селі, чи в тому самому невеличкому містечку. Дуже часто бібліотекари в таких населених пунктах є лідерами громадської думки. І якщо вони будуть реально бачити і розуміти потреби їхньої громади, робити відповідні заходи для їх задоволення, незалежно від того з яких територій приїхали люди, це може бути запорукою успіху і швидшої інтеграції внутрішньо переміщених осіб.

На фото: керівник організації «Паритет» Наталія Тарасенко

- З якими проблемами ви стикалися протягом реалізації своєї ініціативи?

Олена Остапчук: - Я б не сказала, що йдеться про проблеми, скоріше, були ризики довіритися повністю людям, які повинні на місцях все це реалізувати. Коли ми на настановному семінарі почали обговорювати потреби внутрішньо переміщених осіб, не всі бібліотеки розуміли їх і найчастіше пропонували заходи, які виходили з безпосередньо можливостей закладів – інформування, відпочинку, проведення виставок, тощо. Насправді ж потреби у людей, які на сьогодні мають статус переселенця, настільки строкаті, що є куди прикластися креативу, якби тільки у працівників бібліотек було бажання. Ми підтримали заявки високомотивованих людей, бо побачили їх потенціал. Були побоювання щодо повної довіри, щодо того, як подарувати своє «дітище», але ці ризики, наскільки можна, були мінімізовані.

- У проекті ви говорите про примирення. Як, на вашу думку, воно повинне відбуватися, щоб люди змогли прийняти різні культури, і не причинити шкоди одне одному?

Наталія Тарасенко: - Мені здається, що ця інтеграція може відбутися, коли буде сприйняття і розуміння цих культур. Але для цього дуже важливий діалог, щоб дві сторони були зацікавлені у порозумінні, мали бажання дізнатися про культуру, наприклад, кримчан і корінного населення Львова чи Житомиру. Забезпечення на державному рівні побутових умов – це важливо, але якщо не буде цього підґрунтя на основі розширення кола соціальних контактів, то, мені здається, між нами тоді може бути велика прогалина.

- Яким був фідбек на ваш проект, як від його безпосередніх учасників, так і від громади?

На фото:  керівник проекту Олена Остапчук

Олена Остапчук: - Мені здається, показником ефективності тих чи інших заходів є те, коли люди повертаються, коли вони приходять наступного тижня, або, наприклад, через день. Коли вони підтримують контакти з тим, з ким вони познайомилися. Відгуків, коли люди назагал встають і дякують за хороший захід ми маємо купу і хочеться вірити, що вони дуже щирі. Але якщо люди між собою контактують, то, як на мене, це більший показник роботи ніж добре слово про проведений захід. Ми віримо в довгостроковий результат. Це не так просто знайти ці тонкі грані, знайти навколо чого об’єднати людей і замінити вибудовані мури відкритими вікнами, або відкритими дверями – можна це називати різними метафорами.

Наталія Тарасенко: - І так само після заходів нам дзвонять бібліотекари, з якими ми проводимо такий сеанс психотерапії – на таких вони емоціях та переживаннях. Працівники бібліотек кажуть, що відкривають самих себе з нового боку. Тобто в них такі відчуття як, наприклад, в актора, що вперше виходить на сцену.

Олена Остапчук: - Багато переселенців дуже сумують за домівками. Дуже. Хоча для частини з них, особливо для батьків, чиї діти гарно адаптувалися, пішли до школи чи дитсадку, це привід лишитися там, де вони наразі проживають. Ми розуміємо, що інша частина переселенців орієнтована на те, щоб якомога швидше повернутися додому. Але сьогодні вони живуть тут і нам треба з цим працювати, бо ще невідомо, де буде їх майбутнє, і наскільки легким буде їх можливе повернення.

Спілкувалася Маруся Педоренко

Проект виконується завдяки співпраці DVV-International та ГО Інформаційно-дослідний центр «Інтеграція та розвиток» за фінансовоїпідтримки Міністерства закордонних справ Німеччини

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 3  - Нi  

Коментарі

Сидоренко Олег   1666 днів тому   #  

ДУХ-ДУША-ТІЛО = Гармонія можлива після САКРАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНО\ДЕРЖАВНИХ СИМВОЛІВ\ЦІННОСТЕЙ ЧЕРЕЗ СВЯТОДІЙСТВО+ЗВИЧАЙ(в.т.ч Свята. Див колодар «Звичаєві свята українців)
Величезний матеріал літератури, відео ,досвіду. Якщо це Вас дійсно цікавить-пишить, дзвоніть.
Будьте здорові Олег Васильович 0673239620

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi


Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.