аналогічно :-)
От мені цікаво - а об"єднання індивідуалістів можливе?

Та ж сама тенденція спостерігається і в сімейних стосунках серед молоді. Одному легше маневрувати, будувати кар'єру. Чи можливе суспільство утворене з індивідуалістів?

Якось про це не думалося раніше. Мабуть, таки правда. Тепер слід поміркувати, що з цього витікає і чи можна це використати на користь.

На мою думку, навіть тварини стають в кільце щоб захистити слабших особин. Індивідуалізм, превілея хижака, та й то доволі великого. Важливо не переоцінювати своі сили. Успішний індивідуаліст на одному щаблі "пищевой цепочки", може бути лише планктоном на вищіх щаблях.

Олександре, то кожен собі хай обирає, чи він із тих, хто захищає (індивід, першопрохідець, сталкер...), чи із тих, кого треба захищати... Як на мене, гуртуватися можна лише в двох випадках: коли вже не маєш змоги зробити сам (не під силу одній людині), або коли довіряєш (але однодумців, людей, котрі би мислили, відчували і діяли подібно (не скажу однаково, бо такого не існує) не так багато

5 копеек от психолога) В дальнейшем в социальной психологии это явление получило название "социальная леность". Ей так же способствует анонимность вклада. т.е. если никто не знает сколько сил каждый конкретно вложили в общее дело, то есть соблазн халтурить. Когда же есть более четкие критерии по которым можно оценить вклад каждого - она обычно не наступает.
Если сказать своей команде - Кто-нибудь сделайте отчет за прошлый месяц. Его никто не сделает, потому что каждый будет думать что его сделает кто-то другой. Дело порученное многим - не поручено никому.

От-от, психологія такі речі пояснює найкраще :-)

Ще Моісей,щоб підвищити ефективність і виконання поставлених задач ,поділив Євреїв на десятки, сотні і тисячі. На відповідні посади обирались люди які розподіляли інформацію, цілі, та слідкували за їх виконанням. Два мільйони людей (якщо не помиляюсь), існували як один організм виконуючи гігієнічні,суспільні, кримінальні та обрядові норми. Так що технологія стара як світ, але дієва.
Що до індівідуалізму, то це данина прогресу. При первинно-общинному устрої важлива була спільна праця, навіть 100 років тому важливо було мати багато дітей, кожна пара рук була важливою для сім ї. При урбанізації суспільства така необхідність відпала. Я вважаю, не варто приписувати собі якісь особливі якості, оточення і умови життя вимагають пристосування.
Але перегляньте будь ласка фільм "Ідіотократія". Старенька комедія, але дуже точно відображає напрямок руху.

Все це так, Олександре, за мінусом одного: індивідуаліст - це такий тип людини, який схильний покладатися насамперед на себе і не чекати, що зробить хтось. Це абсолютно не означає, що приписуються якісь особливі якості. Мені, наприклад, комфортно працювати самій. Я себе контролюю, за себе відповідаю і з себе ж питаю. Звичайно, що це не стосується питання делегування повноважень при ієрархічній моделі, де кожен - керівник чи підлеглий - все одно виконують свої обов"язки і функції. Але, звичайно, це стосується людей відповідальних

Цікаве спостереження. Та висновки, мені здається, хибні. По-перше, це математичні ілюзії. Восьмеро - можуть тільки 46% від їхньої суми кожного зокрема, але ж це 368% від одного. Тому якщо потрібні зусилля в 300% від одного, тоді ні один, не два не справляться, а відповідно їх чекає поразка. По-друге, існує в групі енергія взаємного доповнення, де рівні компетенцій всіх піднімаються до рівня компетенції найбільш знаючого, через спілкування можливе виникання нових мотивацій, яких одинокий не може пізнати і ще ряд інших моментів творення синергії, яка виникає тільки через спільність. Тому в природі ми спостерігаємо зграї тварин, а одинаки це швидше винятки...

У Вас говорить педагог ;-)

Не можу погодитись про "компетенцій всіх піднімаються до рівня компетенції найбільш знаючого". Я вважаю що навпати рівень падає до рівня найслабшого, оскільки через затримку з ними - страждає робота всієї команди.
Ланцюг міцний настільки, наскільки міцна його найслабша ланка.

про компетенції, які піднімаються до рівня найбільш компетентного - першочергова помилка: ніхто ні до кого не повинен підніматися, а досягати свого особистісного розвитку

Друзі! Ви трактуєте мою думку інакше, ніж я виклав. Пане Олександр розгляньте ситуацію, коли зберуться троє і кожен ділиться своїми знаннями. Якщо один знав 10%, другий 50%, а третій 100%. Скажіть, після спільного обговорення кожен з них буде знати на скільки відсотків? Чи погодиться пані Богдана, що компетенції всіх трьох стануть відповідати 100%? Всім вітання:)

Ні, категорично не погоджуся. Компетенції можуть лишитися на тому ж рівні, або трохи підвищитися (проте, не на значну кількість відсотків). Підтвердження тому - Ваша репліка "Ви трактуєте мою думку інакше, ніж я виклав" :-) Підтвердженням цьому - і так звані "вчителі від бога" та "погані вчителі". Існує поняття індивідуального сприйняття контенту і авторського "прочитання". Це означає, що розуміння Вами Вашої ж компетенції і її подача - трохи різні речі (наприклад, можна бути чудовим хіміком але не мати і крапельки вміння передати інформацію). А подача Вами інформації і сприйняття її іншими - це загалом далеко від того, як Ви собі це розумієте :-)

Розглянемо практично) Зустрілись троє: один знає вищу математику, другий знає алгебру шкільного рівня, третій повний гуманітарій і ледве-ледве щось пам'ятає з шкільного курсу ( 100, 50 і 10). І уявіть що їм потрібно вирішувати складне математичне завдання. 100%-му треба пояснити своїм колегам деякі речі і йому доводиться пояснювати їх на рівні 10%, щоб той міг зрощуміти.
інший випадок, ці троє постійно працюють разом. 100% банально буде забувати частину своїх знань, втрачаючи відсотки, бо вони йому не будуть потрібні щоб спілкуватись з 10%-м та 50%-м.

Абсолютно точно. Просто Святослав - педагог :-) А педагоги, як відомо, вважають, що вони дають молодим і недосвідченим знання, підвищують їх компетенцію до свого рівня :-) От лише питання: чого ж обзивати тих дітей дубами, неуками, телепнями і т.д. (це, Святославе, не Вам безпосередньо, бо не знаю, які епітети Ви їм даруєте :-) ).

Шановний Олександре, все добре, якщо не враховувати один момент, що наші троє героїв колись були на першому курсі, маючи однаковий рівень знань (припустимо 0 %), але біля одного був професор, який поділився своїми 100 % компетенції. Саме цей тепер навчений на 100 % математик може передати свою компетенцію (як раніше йому професор) і тому, що має 50 % і навіть тому, що має знань тільки 10 % (ми ж у часі не обмежені). Тому, перепрошую, але, можливо вартує переглянути Ваші судження. Дорога пані Богданно, маю фах інженера та видавця, а мої педагогічні задатки отримав у Пласті, де був виховником більше 10 років, тому, що таке обзивати дитину чи своїх колег мені не відоме:)

Щановна Богдана, я вас цілком розумію. І якщо ви переглянете моі блогозаписи, то побачите що я описую тільки свою діяльність, не ідентифікую себе ні з організаціями, ні з громадами. Мені здається, що я доволі ефективний для свого рівня.І мені подобається тішитися цим.
Але не так давно моє бачення змінилося. Коли одне з дерев набирає сили, воно глушить усю рослинність в своій зоні впливу. Мені здалося, що чим активнішим я стаю, тим пасивніше стають оточуючі. Зараз я з кожним днем , зменшую свою ініціативу в розвинутих мною напрямках діяльності. Хоча зарані знаю, що щось загине, але щось підхватять . Виживуть тільки дійсно важливі напрямки роботи.
А я шукаю для себе щось нове.

А яка необхідність Вам озиратися на оточуючих? Описане Вами - абсолютно закономірна річ: Ви розвиваєтеся - оточення ні, а отже - воно і здається Вам усе більш затьмареним. Якщо Ви обираєте шлях не затьмарювати - просто не розвивайтеся, або "пересадіться" в інший грунт :-) Почніть усе спочатку. Або "виростіть" там, де ростуть кремезні дуби - якщо вони Вас не затьмарять, то буде чого досягати і Вам :-)
Хоча, як на мене, ми перейшли в трохи іншу площину розмови. Я цілком поділяю Ваші роздуми. Більше того: не існує алгоритму "правильного" підходу, бо багато речей (в тому числі і наш розвиток) залежить від ситуації та оточення: в одному випадку індивід може розвиватися (якщо поряд не кущі, а сильні дерева :-)), в іншому - деградувати (якщо по дереву плететься плющ і не пускає його до сонця)

Вправа на метафорування виконана на відміно:)) Цікаве спостереження Олександра, я ніколи на такий момент не звертав уваги, про зменшення активності оточення з ростом моєї особистої активності. Хоча це має логіку в очах пересічної людини - нащо мені робити щось, якщо прийде Х-мен та зробить це краще за мене) І в наслідок всі сидять і чекають Х-менів)

ага, це дуже поширене явище

В книзі Анонімні алкоголіки, є цікава фраза " себялюбие, эгоцентризм, в этом корень всех наших проблем. Мы всю жизнь расталкивали локтями окружающих, а они платили нам тем же"
Я так більше жити не хочу, для мене це розкіш, яку я не в змозі оплатити. В якийсь період мені вдалося вийти з самоізоляціі, і на головну роль вийшло піклування про інтереси інших, сім'і, оточуючих. Я знови переходжу в нову площину, але це мій сьогоднішній світогляд.
До речі усі наші особисті досягнення досить умовні. А якщо відключити інтернет, єлектроєнергію, мобільний зв'язок. Як тоді будуть себе почувати офісні хижаки?

Олександре, але індивідуалізм - це не відстороненість від інших - сім"ї, друзів, тощо...Індивідуалізм - це коли ти відповідаєш за свої вчинки, дії, але не перекладаєш їх на інші. Це не егоцентризм, а здоровий егоїзм, користь від якого і собі, і іншим, бо діє внутрішнє кредо: "Я МОЖУ!"

Здається я зрозумів, ви кажете про якості особистості, я про їх використання. Так само беру на себе відповідальність за дії, за своє майбутнє. Але здається , тема посту- ефективність індівідуальносі в колективній роботі(на скільки я зрозумів).
Одна мудра людина запитала мене, що легше винести дитину з палаючого будинку, чи самотужки виростити чьотирьох дітей?
На цьому прикладі я зрозумів, що важливо розгледіти в членах команди їх покликання і здібності. Якщо кожен робить те на що здатен-успіх гарантований. Приклад: мені легко генерувати ідеї,створювати нові напрямки роботи "з нуля",і в мої обов язки входить домовлятися, знайомитися, мотивувати. Мені легко це робити завдяки емоційності, комунікабельності, енергійності. Але коли починається рутина, я відходжу на другий план, тому що я більше спринтер, а тут потрібні марафонці. Я можу хвалитися що заснував ГСД в колонії, але мене вистачило б на пару місяців, зараз група жива завдяки марафонцям. Окрема людина веде серйозні перемовини, вона ж поїде до Польщі домовлятися з Поляками. Я пробував, моя емоційність тут тільки заважає. Що це як не симбіоз ще й доволі ефективний.

То я про це вже писала...Наведений Вами приклад - ніщо інше, як команда сильних індивідуальностей, кожна із яких розуміє, що саме вона має зробити :-) І все може бути, що хтось краще справляється із певним завданням, ніж Ви. Хоча, не буду стверджувати, бо я ж не знаю ККД цієї діяльності. Все може бути, що ефект Рінгельмана спрацьовує ;-)

Ще одна цитата. "Первое требование заключается в обретении уверенности в том, что жизнь, построенная на своеволии, не может быть успешной. Такая жизнь почти всегда приводит нас к столкновениям с чем-либо или кем-либо, даже если мы руководствуемся самыми лучшими побуждениями. Большинство людей пытается жить, полагаясь исключительно на свои силы. Они бывают похожи на актеров, которым хотелось бы в одиночку играть весь спектакль. Они постоянно заботятся об освещении, балетных вставках, декорациях, а также о том, чтобы остальные актеры, занятые в спектакле, им подыгрывали. Если бы все эти приготовления завершились удачно, если бы другие делали так, как хочется такому человеку, то представление было бы прекрасным. И все были бы довольны, включая самого главного исполнителя. И жизнь была бы удивительной. Устраивая все это, наш актер может быть иногда вполне добродетельным. Он может быть добрым, внимательным, терпеливым, щедрым и, возможно даже, скромным и самоотверженным. С другой стороны, он может быть низким, эгоистичным, бесчестным и себялюбивым. Но, как и большинство людей, он, скорее всего, будет обладать самыми разными чертами.
Что же происходит обычно? Представление все же не удается. Наш актер начинает думать, что жизнь несправедлива к нему. Он решает напрячь свою волю и в следующий раз становится еще более требовательным или, наоборот, еще более мягким и снисходительным в зависимости от ситуации. Тем не менее, ему все равно не нравится, как идет спектакль. Допуская частично свою вину, он все же уверен, что гораздо больше виноваты другие. Он становится сердитым, он возмущается и жалуется на судьбу. В чем его главная беда? Разве он не корыстный человек, даже когда пытается быть добрым? Разве он не жертва заблуждения, что он будет счастлив и доволен жизнью, если преуспеет в ней? Разве все другие актеры не видят, что успех ему нужен для самого себя? И разве его действия не толкают каждого из них на то, чтобы отомстить ему, вырвав для себя часть успеха?"

Олександре, дискутувати можна безкінечно, і кожна сторона матиме рацію. Але скажіть тоді, чи існував би прогрес, якби не було різного типу людей? Питання ж не в тому, що краще, а в тому, як може реалізувати себе кожен з індивідів залежно від власного потенціалу.

Згоден з вашою думкою про дискутування. Мабуть я припустився помилки намагаючись вас переконувати. Вибачаюсь.
Мені здається ми достатньо висвітлили своі моделі поведінки та мотивацію. Результатом буде те, що читач зможе себе ідентифікувати, до якоі з моделей має відношення і не більше. Моделі змінюються лише під великим тиском(до речі саме так народжується алмаз, самий міцний мінерал).

весела картинка на цю тему:)
https://fbcdn-sphotos-f-a.akamaihd.net/hphotos-ak-snc7/421861_396480227044934_1163063584_n.jpg

Думаю, що такий малюнок могла створити людина, що не дуже любить інших, яка звикла за рахунок інших щось отримувати. Синенергія колективної праці, є потужна і мотивуюча. Якщо серед нас ще є песимісти до сказаного мною, то це промовлятиме тільки брак досвіду у творенні результативних груп і команд, акцентування в роботі групи, а що я буду мати. Із позитивною настановою до інших важко намалювати подібний малюнок, хоча і є над чим роздумати :-)

:-)