Зараз керую реалізацією проекту, значна частина якого полягає в проведенні вкрай складного ремонту. Величезна будівля у дуже запущеному стані, відсутність, а відтак – необхідність в оформленні документів на об’єкт в десятках різних інстанцій, стислі терміни, і, звичайно ж, вкрай обмежений бюджет.

<p>З усіх боків прибігають потенційні підрядники, пропонують найкращі у місті послуги, найдешевші ціни, оперативність, якість і т.п. Допоки обрали більш-менш підходящі фірми втратили дуже багато безцінного часу. Але і позитив є – як керівник я навчився таки відрізняти професіоналів від „шабашників”, які „піднялися” і були запитувані під час будівельного буму. Нажаль, якось узагальнити та описати ці відмінності поки що дуже складно, але це і не є метою даного допису.

<p>У „третьому секторі” теж дуже часто доводиться зустрічати „шабашників”, які десь трохи попрацювали, побачили й зрозуміли деякі процедурні моменти й пустилися „на вільні хліби”. Як для „шабашника” від будівництва метою ремонту є завершення ремонту, так для „колеги” з „третього сектору” метою проекту є успішне закінчення його реалізації. Зробили, отримали гроші, побігли далі, шукати нові замовлення/конкурси.

<p>Але я ні в якому разі не є прихильником якогось зовнішнього регулювання таких відносин. Професіоналами стають непрофесіонали, які здобули досвід під час економічного підйому і встигли переорієнтувати свою діяльність з тактичних на стратегічні пріоритети. Криза в будівельній галузі врешті решт залишить найсильніших, найпрофесійніших, так саме буде і в „третьому секторі”. Напевне, постраждає велика кількість будівельних та громадських „бригад”, але виграє замовник.