Під час приїзду різноманітних закордонних делегацій в Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (див. www.asv.gov.ua (фотогалерея “Міжнародне військове співробітництво”) багато офіцерів інших країн цікавить не тільки відмінна навчально-матеріальна база найкращого українського військового навчального закладу, а й змістовий бік підготовки майбутніх офіцерів, зокрема навчальна система формування лідерських якостей курсантів – це для них загадка.

Іноді керівникам навчального закладу важко відповісти на це питання. Однією з причин є те, що американські, німецькі, англійські, голландські, французькі та інші офіцери англо-саксонської системи підготовки виховані в інших умовах і мають свою, притаманну їм ментальність, тому відповідь наших офіцерів іноді здається незрозуміла і неконкретна.


Ментальність (від лат. mens – розум, мислення, спосіб мислення, душевний склад) – полісемантичне поняття для позначення глибинного рівня людського мислення, що не обмежується сферою усвідомленого і сягає в несвідоме. Вірогідно, що вперше вжито Р.Емерсоном у 1856 р. Широкого вжитку в культурі й науці набуває з 20-х pp. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, фіксується М.Прустом у третьому томі його епопеї “У пошуках втраченого часу” (1921 p.).

У середині 50-х років ХХ ст. французькі вчені Ж.Люб’є і Р.Мандру вже однозначно ввели в наукову сферу нині популярне і широковживане поняття “ментальність”.
Ментальність – це властивий певній добі (і тільки їй) культури, цивілізації, суспільства, спільноти тощо загальний і спільний розумовий інструментарій, яким індивіди цієї доби оволодівають і послуговуються в неусвідомленій формі, інстинктоподібно, формуючи з неминучими неповторними індивідуальними модифікаціями особливий загальний образ світу, притаманний лише означеному суспільству (спільності, етносу, культурі), конкретніше – саме цій добі.

Деякі науковці наголошують, що категорія “ментальність” дає змогу аналізувати національний характер людей в етнічному контексті. Етнічна ментальність проявляється в домінуючих життєвих настроях людей, у характерних особливостях світовідчуття, світосприймання, в системі моральних вимог, норм, цінностей та принципів виховання, у співвідношенні магічних і технологічних методів впливу на дійсність, у формах взаємин між людьми, в сімейних засадах, у ставленні до природи та праці, в організації побуту, свят, у конкретних актах самоорганізації етносу тощо. Вона притаманна певному періоду розвитку нації і відображає духовний світ людини чи соціальної спільності, епохи або етнокультури.

Читачам, які хочуть взнати більше про цей феномен рекомендуємо дуже цікаву і пізнавальну лекцію Мирослава Поповича, яку можна побачити на відео і прочитати на http://www.polit.ru/article/2010/04/14/mentality/. Щодо теми і мети нашої статті наголосимо на трьох відправних тезах лекції шановного філософа, культуролога та історика.

Перша теза: “… є типовий представник тенденції, що буде підкорювати інших. В Україні типовою ситуацією був військовий прошарок, який називався козацтво, всім відомо, що таке козацтво. А козацтво відрізняється від польської шляхти дуже здавалось би невеликою рисою, незначною. Шляхтич, так само як і козак, був воєнним, але за мирних умов він жив і міг бути бідним, спеціально польські закони забороняли шляхтичам пропивати сорочку у корчмі… Українське козацтво відрізнялось від шляхти тим, що шляхтич одержував свою гідність від батьків…, а козак своєю шаблею. І це давало такий напрямок індивідуалізму, який сполучався із самооцінкою”.

Друга теза: “… та система, в якій ми живемо і до якої ми звикли – це і є європейська ментальність. Вона полягає у тому, що ми носимо в собі систему абстракцій, які регулюють наше життя, правила нашої поведінки, і співмірюємо себе з нашими внутрішніми структурами, що формують наше “Я”. Кожен все-таки має – і сам не завжди поясняє собі, наскільки це впливово – має за спиною цілу історію, з якою він повинен мати справу”.

Третя теза: “… я віддав перевагу терміну “ментальність” перед терміном “національна психологія”, тому що ментальність є обмеженою, по-перше, може йти мова про групову ментальність… так можна говорити про невеликі групи, про великі групи, про нації і, крім того, національна психологія означає завершений процес – як було закладено в нас, ми такими помремо і внуки наші такими помруть. Ментальність змінюється, тільки вона змінюється, як все змінюється в історії – воно спирається на свої попередні рухи, воно десь там сидить і нами може керувати, хоча ми про це не знаємо”.

Щодо лідерства, то можна почути, що цей феномен не “закладено в українській ментальності” або, що він “не відповідає українській ментальності”. Отже, ведучи мову про ментальність ми маємо на увазі якусь психологічну рису етносу або особливість його поведінки.

Таким чином, ментальність – важливий етнопсихологічний феномен, і саме вона виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою особистості, народу, нації. Тим самим вона також впливає на всі сфери діяльності людини, зокрема й військову.
Ментальність індивідуума будь-якої національності, будь-якої професії розглядають як систему, що створена трьома компонентами – емоційним, пізнавальним і поведінковим.

Емоційний (емотивний) компонент ментальності складається з емоційних станів і переживань людини. Він дає певний енергетичний заряд ментальності, стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, мотивує її певним чином.

Пізнавальний (когнітивний) компонент ментальності складається зі знання людини про об’єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання). Пізнавальний компонент ментальності значною мірою дає змогу орієнтуватися людині (народу) в певних історичних, політичних ситуаціях ситуаціях.

Поведінковий (конативний) компонент – це той компонент, що виражається у діях, вчинках людини (етносу). Завдяки поведінковому компоненту реалізуються її (його) ціннісні орієнтації.

Отже, ментальність українського (і не тільки) офіцера – це цілісна система образів, уявлень, ціннісно-смислових утворень і “своєрідних правил життя і служби”, що стимулює і регулює найдоцільніший у цих культурних і природних умовах тип його поведінки.

Коротко розглянемо систему утворень і “своєрідних правил життя” та доцільний тип поведінки (ментальність) офіцерів англо-саксонської системи підготовки (американців, німців, англійців), щоб порівняти її з системою образів, ціннісно-смислових утворень (ментальністю) сучасного українського офіцера. Після цього ми проаналізуємо, які у нього переважаючі національні риси і як вони можуть впливати на систему формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у ВВНЗ.

Американський політолог Cемюел Філіп Хантінгтон (1927-2008 рр.) ще наприкінці 1950-х рр. створив концепцію “цивільно-військових відносин”, яка й дотепер залишається маловідомою. Репрезентована воєнно-політологічна праця С.Хантінгтона “Солдат і Держава. Теорія і політика цивільно-військових відносин” (1957 р.) – поруч із воєнно-соціологічною працею М.Яновіца “Професійний солдат. Соціальний та політичний портрет” (1960 р.) – вважається ледь не “біблією” для дослідників “сектору безпеки”.

У своїх спогадах С.Хантінгтон згадував, що його науковий керівник критично оцінив його першу наукову розвідку і сказав, що вона не вдала. Проте ось вже більше чим півстоліття до неї звертаються фахівці і вона є методологічною основою для концепцій підготовки офіцерів багатьох зарубіжних військово-навчальних закладів.
Модель С.Хантінгтона ґрунтувалася на ідеї професіоналізму офіцерського складу, що визначався через компетентність, почуття відповідальності і покликання, корпоративність і самоуправління – ось ці, вже національні, риси притаманні сьогодні кожному офіцерові армій провідних країн світу як лідерські. Вони абсолютно чіткі, зрозумілі всім та взяті на “озброєння” англо-саксонською системою військової освіти. С.Хантігтон перший методолог, який обґрунтував для західного світу ментальні риси офіцера, які в повній мірі застосовуються на практиці при формуванні їх лідерських якостей у системі військово-навчальних закладів.

У розвиток цієї моделі зробили свій “етнічний” внесок фахівці Великої Британії, які мають за мету сформувати, в першу чергу, “офіцера-джентельмена”. Німецькі фахівці військової освіти формують “офіцера-громадянина”. Ці національні особливості включають в себе вище означені риси офіцера, які визначив у свій час С.Хантінгтон.

У 1957 р. у передмові до “Солдата і Держави” С.Хантінгтон писав, що взаємини між цивільною та військовою владою “страждають від нестачі теоретичної бази”. Сьогодні, через півстоліття після виходу цієї роботи, твердження значною мірою набуло нового виміру та нової значущості для нас. Перш ніж перейти до аналізу “української ментальності” констатуємо факт – у нашій державі існує абсолютна прірва в теоретичній базі обґрунтування взаємин між цивільними і військовими, що впливає і на систему військової освіти. Якщо хтось може довести, що з цим у нас все гаразд, то не заперечить той факт, що нині стан військової освіти не відповідає вимогам і викликам часу у зв’язку зі свою інертністю, бюрократизмом, консерватизмом та іншими “ізмами”. Нажаль, в Україні нині немає свого С.Хантінгтона.

Можливо, це і є першоджерелом невідповідності нашої військової освіти вимогам сучасності. До цього часу актуальним для військової освіти є питання: “Кого ми готуємо? Які провідні риси українського офіцера необхідно формувати у ВВНЗ і розвивати під час служби?” Зауважимо, що не кожен керівник (начальник), який відповідає за сферу військової освіти або подальшу підготовку офіцерського складу на відповідних курсах може конкретно відповісти на ці проблемні питання – відповіді будуть різними і ґрунтуватимуться на суб’єктивній думці, власному розумінні процесу підготовки майбутнього офіцера.

Проаналізуємо, як впливає етнічна ментальність українців на систему формування лідерських якостей майбутніх офіцерів у ВВНЗ в нинішніх умовах. Наприклад, в етнопсихологів існує термін “малоросійська ментальність” – комплекс меншовартості українців, яку нещадно критикували історики націоналістичної школи ХХ ст. Аналізуючи причини виникнення цього принизливого для українського народу явища, В.Липинський зазначав, що воно характерне для народів, які не мають своєї держави. Нині ми, вже 20 років маємо свою державу і армію, але цей комплекс чомусь присутній у наших рядах.

Ми не ставили за мету у статті визначити причини виникнення комплексу меншовартості українців. Проте констатуємо той факт, що вона існує, зокрема й в офіцерському середовищі, тому що армія – це віддзеркалення суспільства. Ми визначили деякі загальні національні риси (етнопсихологічні якості), або прояви ментальності, які притаманні більшості українців на основі аналізу праць Миколи Костомарова (1817-1885 рр.) “Дві руські народності”, Володимира Антоновича (1834-1908 рр.) “Три національні типи народні” та деяких статей Дмитра Чижевського (1894-1977 рр.) і звели їх в таблицю 1.

На нашу думку, деякі національні риси, що проявляються в ментальності українців впливають як негативно, так водночас і позитивно на формування лідерських якостей майбутніх офіцерів під час їх професійної підготовки. Деякі риси треба враховувати як такі, що не спонукають курсанта до того, щоб бути офіцером-лідером, у зв’язку з його ментальністю і це – об’єктивний фактор, який заважатиме успішному формуванню лідерських якостей в будь-якій системі – чи це система військової освіти, чи це подальша служба у військах.

Таблиця 1
Основні національні риси українців, що впливають на процес
формування лідерських якостей курсантів у ВВНЗ

Національні риси
Індивідуалізм, авантюризм і кар’єризм. + -
Етично те, що справедливо. +
Кожному своє. Байдужість –
“моя хата з краю”. -
Непримиренна ворожнеча з ріднею
(за відповідних обставин). -
Громада – це добровільність, кожний
член громади – це незалежна особистість. + -
Меланхолійний тип. -
Замкнутість, нещирість, заздрість. +
Свободолюбність, прагнення до вільних
спілок і федеративних форм суспільного
життя, перевага особистості над загальністю. +
Схильність до безмежного захоплення,
піднесення, однак після першої невдачі
зневірюються і переходять у стан
розчарування і бездіяльності. + -
Схильність до так званих “законних речей”
(етикет, любов до чистоти і порядку,
красоти життя). +
Почуття власної гідності, повага до чужої. +
Пошук вигоди, прагматичність. + -
Цілісність, стихійна гармонія,
висока краса побуту, вроджена логічність
думки, високі культурні та соціальні інстинкти,
гуманний характер, прагнення до справедливості. +
Наполегливість, впертість, працелюбство. +
Терпеливість, низька пасіонарність. -

Дехто може нам зауважити, що ці праці написані в кінці ХІХ на початку ХХ ст. і багато що змінилося, зокрема й в українців. Так, ми не заперечуємо – змінилося. Нагадаємо, що ментальність проявляється по-різному, залежно від епохи, періоду часу, умов, обставин тощо. Проте коли ми ведемо мову про систему формування лідерських якостей, – то, на нашу думку, – змінилося не в кращий бік.

Наведемо цікаві дані першого панєвропейського соціологічного дослідження цінностей різних народів Європи, які проводилися в 25 країнах Старого світу (див. статтю Глумин П., Прядко И. “Украинский диагноз” в журналі “Кореспондент” від 11.03.2011 р. – www.korrespondent.net).

Робота проводилась спільно з проектом “Європейське соціальне дослідження” багаторічним порівняльним аналізом змін установок, поглядів, цінностей і поведінки населення Європи.

Ми обрали ті риси, які найбільш яскраво, за результатами дослідження, відображають сучасну ментальність зібраного образу українця (табл. 2).

Таблиця 2
Основні національні цінності сучасних українців та їх місця серед 25 європейських держав

Особиста безпека 1
Прив’язаність і залежність від суспільної думки
(“Що люди скажуть”) 3
Самоствердження (влада, статус, багатство) 6
Турбота про людей та природу 16
Готовність ризикувати та відкритість до всього нового 24
Прагнення радіти і отримувати задоволення від життя (гедонізм) 24
Самостійність у прийняті рішень 25

Загальним результатом дослідження був такий висновок вчених щодо сучасних українців: “Інфантильний, зациклений на матеріальних цінностях індивідуум, нездатний радіти життю, який занепокоєний своєю безпекою, не вміє самостійно приймати рішення, не готовий ризикувати, насторожений до перемін”. Все це на думку аналітиків породжено таким головним чинником, як невпевненість у завтрашньому дні.

Крім того, вчені констатували те, що Україна значно випереджує інші країни Європи за тим компонентом, де у фокусі – багатство і влада над людьми, але не демонстрація своїх здібностей. За даними експертно-комунікаційної групи “Gorshenin Group” у системі цінностей 72% сучасних українців на першому місці знаходиться матеріальна забезпеченість. Поряд з цим, відмічається особиста пасивність і байдужість до оточуючого життя.

Якщо ми візьмемо до уваги цей висновок, то зрозуміємо, яке тяжке завдання поставлене перед науково-педагогічними працівниками, офіцерами курсової ланки щодо формування лідерства в майбутніх офіцерів в сучасній системі військової освіти України. Всім, хто зайнятий в системі підготовки офіцерського складу Збройних Сил України треба враховувати такий фактор як ментальність. Однак, словами Мирослава Поповича, зауважимо: “… не бійтеся вродженої ментальності, якщо ми її розуміємо, ми завжди зможемо діяти так, як треба. Вона не має тієї каторги, на яку засуджена людина, яка тільки й винна в тому, що вона народилися в певному середовищі”.

Отже, формуючи систему лідерських якостей майбутніх офіцерів у ВВНЗ, ми повинні враховувати такі загальні національні особливості українського характеру і ментальність пересічного курсанта, що є важливим об’єктивним фактором формування його цінностей і якостей. Крім того, треба виявляти і вчити курсантів розуміти як негативні, так і позитивні особливості української ментальності, що проявляється в сучасних умовах – це одна із запорук успішного процесу формування офіцерського корпусу нашої держави та його лідерства у своїй професійній справі.

Використані джерела

1.Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 144 с.
2.Полтораков О. Нова модель цивільно-військових відносин (переосмислення концепції С. Хантінгтона в умовах початку ХХI ст.) Янв 7, 2010 – Режим доступу – http://www.politika.org.ua/?p=1149
3.Попович М. Проблема ментальності – Режим доступу – http://www.polit.ru/article/2010/04/14/mentality/
4.Глумин П., Прядко И. Украинский диагноз // “Корреспондент” – 11 марта 2011 г. – – Режим доступу – www.korrespondent.net