В коментарях до своїх блогозаписів отримав рекомендацію написати маркетинговий план. Чесно кажучи , не люблю цих бізнесових словосполучень. На сьогодні аудиторія людей, з якими мені доводиться спілкуватися та працювати не розуміє таких слів. Для мене важливо зберегти мову зрозумілу саме для пересічного громадянина та тих верств населення, які знаходяться в скрутних обставинах. На підприємстві, де я працюю, мої колеги (які як і я виготовляють взуття) теж не розуміють таких слів. А для мене важливо, щоб прості люди розуміли, що ми робимо і довіряли.

   А от планами на майбутній рік залюбки поділюся. В минулому блогозаписі я вже писав, що планую заснувати дві нові групи самодопомоги. Створення ГСД для людей з обмеженими можливостями – це новий напрямок діяльності і для мене, і для організації, в якій я волонтерую.

Але ми вирішили випробувати моделі самодопопомоги відпрацьовані з залежними людьми, які безвідмовно діють. Короткочасна мета – створити ГСД, довготривала – стимулювати людей об єднатися в спільноту (але це мабуть справа не одного року праці).

Саме тут мої роздуми летять за хмари. Для мене дуже цікавий досвід Німеччини в 20-30 роки минулого століття. Під тиском страшенної розрухи та інфляції люди почали об ‘єднуватися в різноманітні союзи за різними спільними інтересами. Від союзів любителів пива до союзів любителів хорового співу – і це явище було дуже поширене. Можливо, я помиляюсь, але ключовим був саме тиск. Навіть у нас залежні змогли об’єднатися, аби вижити. Сьогоднішній настрій людей я почув, спілкуючись зі своєю дільничною лікаркою. Вона мене вчила, що не можна нікому довіряти, треба думати лише про себе, ніхто про тебе не подбає. Так вважають і мої колеги та сусіди. Такий настрій не залишає ніяких шансів на зміни, тому більш зацікавлений працювати саме з вразливими верствами населення.

  На другий напрямок мене наштовхнув блогозапис Ірини Таран про підліткову злочинність та про те, як її уникнути. Цей запис викликав хвилю емоцій. Я не пам’ятаю, чи то в 9 чи то в 12 років я вже стояв на обліку в міліції, пройшов усі дворові університети і свої двадцять років святкував в Полтавському слідчому ізоляторі і далі в колонію. Тому вважаю, що вчити дітей вирішувати конфлікти потрібно, але не на всіх підлітків це діє.

 От і вирішив скористатись власним досвідом і створити якусь програму-Стоп кран, яка змогла би на мене подіяти в підлітковому віці. Під час моєї служби в армії я мав честь проходити підготовку в Українсько-Польському миротворчому батальйоні (208 ОСБ), там нам видавали маленькі буклети зі статтями Женевської конвенції. Вирішив відтворити подібне, але зі статтями КПК про відповідальність за злочини,та права неповнолітніх. Вже відшукав статистику підліткових злочинів, які з них найбільш розповсюджені серед дітей. Далі планую залучати людей по вже відпрацьованим мною схемам. Обрати спонсорів з числа приватних навчальних закладів, яким цікава аудиторія старшокласників (приватні виші, комп’ютерні школи і т.п.). Саме вони беруться і за розробку макетів і за юридичну складову брошури, та оплату друку. Натомість вони отримають носій реклами, який буде розданий цільовій аудиторії, а також засвітяться разом з державними службами. Маю надію, що МВД області тільки радо сприйме таку ініціативу, а якщо так, то педагоги теж пручатися не будуть. До речі , вважаю це актуальним з прийняттям нового КПК, а інформація про те як він захищає права неповнолітніх стане в нагоді не тільки «важким» дітям.

   На виході планую отримати брошуру з переліком поширених злочинів ,та законними правами які мають неповнолітні, а також коротеньку лекцію зі словами, що ви вже маєте сформовану шкалу цінностей, але ми раді вручити невеличкий компас для перевірки курсу, за яким ви йдете, висновки робіть самі. Досвід у профілактичних заходів наша організація вже має, також і коло навчальних закладів, з якими працюємо не перший рік, це і ліцеї і інтернати.

   Отакі мрії та плани на цей рік, але цікаво, що сформувалися вони за останні три місяці, які я провів з ГУРТом, і практично це реакція як на блоги Олександра Старовойтенка, так і Ірини Таран. Дякую їм за натхнення.

   Але на першому місці ,особисто для мене , стоїть розвиток груп самодопомоги в виправних колоніях. Цікавим для мене є досвід Польщі яка використовує реабілітаційні програми в колоніях. Фонд ім. О.Батора запрошував представників Української Пенітенціарної служби, але з ряду технічних причин ті не виїхали в Польщу. Маю мрію що Україна рано чи пізно долучиться до цього досвіду. А я намагаюсь прискорити цей час.

   Я не проти якщо хтось захоче втілити ці плани в своїй організації, або використати якусь з ідей, мені буде приємно якщо вони працюватимуть. Коли буде готовий буклет ,планую викласти макет в інтернеті. Напланував багато, що з цього вийде- час покаже.