Увiйти
+ Пiдписатися
Соціальний магазин. Досвід Португалії
Мені пощастило проходити волонтерську службу в Португалії, а саме в м. Брага. Брага – третє за чисельністю населення місто в країні, а в 2012-му році була названа столицею молоді. Тут багато студентів, і, як у всій Португалії, багато мігрантів.
Зараз я є волонтером молодіжного відділення Червоного Хреста. Завдання бражського відділення цієї організації – соціальна допомога місцевій громаді, а також робота з рома та студентами…
Організація має близько 5 проектів одночасно, спрямованих як на організацію дозвілля молоді і запобігання вживання наркотиків, так і на соціальний супровід неблагополучних сімей.
В офісі організації навіть проходять курси комп’ютерної грамотності для дітлахів. Що мене вразило, так це те, що комп’ютерна кімната обладнана новітніми Mac`ами з величезними моніторами. 
Директор організації пояснив це тим, що «зазвичай організації не задумуються над тим, яке обладнання купувати, тим більше, це ж діти займаються, їм особливого чогось сильно крутого не треба. Однак, Червоний Хрест зробив інакше. Оскільки діти – наш клієнт і ті, кому ми служимо, то вони мають отримувати найкраще».
Магазин Червоного Хреста став проектом організації, який має окупити сам себе, а також принести прибуток для інших проектів організації. Така місія стоїть на 2013 рік. 
Тут продається здебільшого одяг, однак є прилади для дому, коляски для дітей та багато іншого. Товар тут продається за невелику ціну або безкоштовно. Продається – це умовний термін, в магазині є касовий апарат, який видає чеки, де написано, що покупець не купив товар, а зробив пожертву на певну суму. Безкоштовно одяг та інші речі можуть отримати так звані кризові сім`ї, але для цього соціальний працівник має відвідати їх та на спеціальному бланку сформувати запит до магазину.
Після цього людина приходить і може вибрати собі одяг, а продавець проконтролює, чи взяла вона ті речі, які були вказані соц..працівником. Важливий етичний момент тут в тому, що особі не самостійно відбирають одяг і віддають, а дають право вибрати. Речі потрапляють в магазин як пожертви від жителів, від меценатів (місцевих меценатів) та виробників одягу.
Співпраця з Червоним хрестом – це досить престижно для бізнесу, тому вони допомагають або речима або наданням послуг. Одяг в поганому стані не затримується в магазині, але його не викидають, а відправляють або в клінінгову компанію, або у відділення Червоного хреста в Африці, а якщо вже зовсім лахміття, то на переробку.
Еліо, директор магазину, розповідає, що з продажу одягу він єдиний отримує зарплату. «Всі працівники магазину – волонтери, без них Червоний хрест не був би Червоним хрестом. Наймолодшому – 14 років, а найстаршій – 65. Людей мотивує те, що вони хочуть справді допомогти, деякі хочуть зайнятись чимось, а не сидіти вдома. Це обумовлено тим, що через кризу нема роботи, їм треба щось робити. Але з волонтерами легко вести справу магазину. Ми разом ведемо облік всіх речей в комп’ютері. Незабаром хочемо зробити баркоди, як в супермаркеті, тоді стане зручніше. Якщо в кожному продуктовому магазині все з баркодами, чого ми будемо відставати? Людям подобається все сучасне».
Як вдарила криза, цей магазин став справжнім спасінням для сімей з невеликими прибутками. Вже на 5-му місяці роботи він окупив себе як проект та за підрахунками в 2013 році принесе додаткових 3000 євро організації для впровадження власних проектів незалежного від донора (Національної агенції Червоного хреста).
Персонал організації пишається цим проектом і кажуть «Ми стаємо більш незалежними. Бо інакше ми служимо донору, а коли служиш донору, забуваєш про служіння людям».
- 14.07.2012
Пилип Литвинов 
20
Коментарі
Пилипе, приємно знову бачити тебе на зв'язку! Плануєш відкрити подібний магазин в Україні?
Цiкаво ...
Пилипе! дуже приємно тебе читати :) класний афоризм вийшов наприкінці ;)
Пилипе, цікавий матеріал. Є над чим подумати :)
Дякую) Щодо відкриття магазину, то чесно не планую, але може комусь це стане в нагоді і захочеться зробити щось подібне в Україні. Однак я думаю, що тут варто подумати над тим, як це може запрацювати у нас
Магазин - магазином... я думаю більшої уваги заслуговують інші 5 проектів, спрямованих як на організацію дозвілля молоді і запобігання вживання наркотиків, так і на соціальний супровід неблагополучних сімей...
Цікавився досвідом таких магазинів у Великобританії, є непогані варіанти відкриття в Росії. Запрошую до обговорення реальних планів відкриття. До речі, щоб уважно вивчати пропозиції бажано влаштувати майданчик ідей, до прикладу, в Києво-Могилянській Академії. Запрошувати одного спікера, а далі спілкуватися на предмет обміну досвідом та розробки планів роботи. Один у полі не воїн, тому потрібно ГУРТуватися!!!
Мені дуже приємно, що мій запис підштовхує до висування конкретних пропозицій до дії. Приєднався, якби був в Україні
Дякую, Пилипе за цікавий матеріал. Однак, не відомо як би це спрацювало в нас. В нас багато магазинів секонхенду. А потребуючі звикли отримувати все безкоштовно. :)
Гарна стаття, Пилипе!
Такий магазин вже є в Україні, у Львові. Його провадить громадська організація "Оселя", яка належить до Міжнародного руху "Емаус". тут інформація http://emaus-oselya.org/ua/?page_id=47
Також інших зацікавлених запрошуємо ознайомитися з нашим досвідом. З радістю поділимося з Вами інформацією.
Теж близький до думки Анни Чайковської.
Я уявив би це як секонд-хенд, де ті, хто потребують допомоги, могли отримати речі безкоштовно (як, власне, і звикли), але не просто так, а через запит соціального працівника. Інші люди можуть в цьому секонд-хенді просто купувати дешеві речі (а з цього і йде прибуток у вигляді пожертв). В тому й сенс
Пилипе, саме так воно у нас і працює.
Хочу розповісти про власний досвід створення громадської газети. Це теж соціальний проект.Одеська обл., м. Татарбунари.
Наш "Рідний край" став засновником громадської газети "Райцентр". Члени об'єднання підприємці, родичі і знайомі- перші передплатники. Вони й виступили спонсорами своєї власної газети, з 1-го року видання (2010) мали 100 передплатників. Газета частково продається, для пільгових категорій безкоштовно. Реклама: гроші оформляємо як доброчинні внески на розвиток громадських ЗМІ. За рахунок передплати сплачуємо за друк. Газета протягом 2-х років щосуботи виходить. Зараз у нас вже 500 передплатників. Бібліотеки отримують газету. Я редактор, поки працюю без зарплати. Газета виходить у ф. А3 на 8 стор. Пишемо про важливі події в районі, відкриваємо несподіванки місцевого буття. Люди бачать себе на світлинах, дивуються: Мене надрукували! А ось мій син, моя племінниця... Словом, газета про СВОЄ життя, а не київських "богів". Ось такий соціальний проект, який, можливо,в майбутньому приносититиме прибуток. У нас є загін добровільних авторів, які не вимагають гонорар. 11 років працювала в комунальному ЗМІ. Маю досвід і бажання зробити життя кращим.
Чудова ідея! Пилип, ви знаєте, як встановлюються ціни? Коли соц.працівник пропонує, дає перелік, або просто запитує про потреби?
Коли соціальний працівник дає запит, то за цим запитом сім*я отримує речі безкоштовно. Коли інші люди не за запитом просто приходять до магазину, то можуть купити за вже встановленими цінами. Наприклад, футболка - 1 євро, взуття - 2 євро і т.д.
У Німеччині була в т.зв. "безкоштовному магазині", де кожен приносить непотрібні речі і, відповідно, може взяти собі щось. Відвідувач сам вирішує, чи зробити пожертву, чи ні, повернути потім речі або залишити собі. Гарно функціонує. Просто ще один приклад до теми.
... усюди добре, де нас нема...
...вау ! евврика !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Я знаю, Я знаю. Знаю чому у них все э а у нас нічого нема...
У них нема лідерів третього сектору (у них нема Відродження)
- от вони: Португальці, Голандці, Французи, Швейцарці, Німці, Поляки, Данці, Британці, Норвежці, Іспанці та навіть словаки - живуть краще... а ми все їздимо досвід переймати та дивуємося їхнім прогресивним здобуткам... читаючи самовихваляючі звіти... українських словоблудів...