На днях в мережі з'явилась новина, що «Лишенных родительских прав обяжут платить алименты или ребенку, или в бюджет». Відразу понеслись схвальні коментарі, мовляв «давно пора», «нарешті» та «чудово». Хотів би сказати пару слів, бо проблема надто складна, а такі закони є в нинішній ситуації небезпечними. Суспільна ейфорія від цього законопроекту може мати вкрай негативні наслідки.
Сама по собі модель правильна, але при цьому має працювати запобіжний механізм, тобто держава в особі соціальних служб мала б рятувати кризові сім'ї і не допускати потрапляння дітей в інтернати.
Як би це мало виглядати в ідеалі?
Україна перетворюється з «держави караючої» в «державу сервісну», тобто на перше місце висуваються якісні послуги для населення, в цьому випадку – соціальні. Є інформація, що в якійсь сім'ї почались проблеми – служби реагують і допомагають (знайти роботу, сприяти у вирішенні житлового питання, проблем зі здоров'ям, алко- та наркозалежності тощо). Працюють психологи, соціальні педагоги… Позбавлення батьківських прав – це крайній захід, на який ідуть лише тоді, коли всі спроби залагодити ситуацію вичерпані.
За таких умов у разі позбавлення батьківських прав справді можна зобов’язувати виплачувати аліменти.
Та давайте повернемось до наших реалій. Як реагує держава на проблеми у родині? Міліція – вилучення дитини – суд. Про те, щоб допомогти, мова не йде. Та й нікому… Хто це робитиме, якщо соціальних працівників розігнали? Якщо 12-тисячну армію кращих фахівців соціальних служб, тих, хто безпосередньо працював «у полі», а не в кабінеті, скоротили?
Чи має моральне право держава в таких умовах, не даючи жодного шансу виправитись, вилучити дитину з сім'ї та зобов’язати батьків платити аліменти?
Можна довго розбирати причини соціального сирітства, та хочу зупинитись на кількох звичайних життєвих ситуаціях.
Що робити з тими батьками, які просто не мають змоги утримувати дітей через втрату роботи? До них приходять представники державних служб, "рекомендують" віддати дитину до інтернату, "бо там нагодують, научать і одягнуть", а то й погрозами... З часом їх позбавлять батьківських прав, і при цьому за згаданим законопроектом змусять платити в бюджет гроші, яких просто немає...
Інший варіант. Батьки захворіли. Грошей на лікування немає. Держава, як показує практика, безсила, незважаючи на «безкоштовну медицину». Хворі батьки за станом здоров'я не можуть забезпечувати дитину. Але й платити аліменти вони не зможуть… Питання: що робити?
В країні, де одна з причин соціального сирітства, - зубожіння населення (за різними оцінками за межею бідності в нас знаходиться від 30 до 70%), цей закон може наробити багато горя.
До таких питань треба підходити обдумано. І перед тим як приймати подібні закони - забезпечте ефективну підтримку сім'ї. Подбайте про колиску суспільства. Бо неможливо врятувати дітей, знищивши сім'ю.
Законопроект, про який іде мова, позитивний. Але половинчастий і абсолютно несвоєчасний. Такі реформи повинні йти лише у комплексі з докорінною перебудовою державної політики в сфері підтримки сім'ї і надання якісних соціальних послуг для населення. Інакше позитиву буде мало... Замість підтримки сім'ї і профілактики сирітства ми отримаємо ситуацію, за якої батьки, в котрих забрали дітей, будуть утримувати інтернати. Боюсь, як би це не стало вершиною абсурду.
Про те, що інтернат – найгірша форма виховання, котра руйнує життя дітей, з якої виходять діти, не підготовлені до реального життя, без елементарних знань, умінь і навичок, що проходять через в’язниці, наркоманію, торгівлю людьми, поневіряння, нагадувати зайвий раз не буду. Кому цікаво – завантажуйте і читайте автобіографічну книгу про життя в інтернаті та сиріт – «Путівка 3507 (Мозаїка памяті)».
І наостанок: перед тим, як карати батьків, створіть умови, за яких вони можуть забезпечувати своїх дітей, за яких в країні працюватимуть соціальні ліфти, за яких молодь після університету матиме прийнятну роботу з перспективою кар’єрного росту, а безробіття і корупція перестануть висіти, мов Дамоклів меч, над Україною.
Ростислав Галелюк,
директор МБФ Центр філантропії і фандрайзингу, випускник інтернату для дітей-сиріт
Коментарі
Невже інтернати в Україні виродились? Сама колись викладала в інтернаті хімію і біологію - за радянських часів чогось подібного не було. Та й згадаємо, що сини дворян виховувалися в кадетських корпусах, а дівчата в школах при монастирях... І все було гаразд!
Інтернати створювались не тому, що там "добре". Важко сказати, чи доречно говорити "виродились". Ви цікавились, як гарно складалось життя після інтернатів? І що чекало цих дітей? Вироджується, слава Богу, уявлення, що інтернат - це позитивно. Гарна картинка є досі. Навіть в десятки разів гарніша, аніж була тоді. Чудові умови, ремонти, харчування, побут... А діти? Куди вони йдуть?
Приклад кадетських корпусів недоречний. Синам дворян було забезпечене інше майбутнє, ніж сиротам в інтернатах. Це те ж саме, що порівнювати сучасні елітні пансіонати Британії з інтернатами для сиріт пострадянського простору. Одні випускники йдуть в Оксфорд, інші - жебракувати на вулиці... Отож...
Згодна - не бережуть сім'ю. Та в новині сказано, що це зроблено для того, щоб знизити практику народження дітей лише для державних виплат. Також, на мою думку, якщо жінка знатиме, що "народити і покинути" тепер коштуватиме їй грошей, вона подумає - чи відмовлятися від дитини, чи ні.
Ростиславе, і невже так швидко дітей забирають: захворіли батьки - забрали, батьки без роботи - забрали..? Хвороба і безробіття - це тимчасове явище, за виключенням зовсім неблагополучних сімей.. До того ж, не думаю, що закон приймали необдумано та необгрунтовано..
Все це є запізнілою відповіддю на те, що колись запровадили з популістських мотивів - виплати при народженні дитини. Аналітики та практики говорили, що такий "стимул" народжуваності матиме лише короткостроковий ефект. Потім - купа побічних негативних ефектів. От і маємо - народжуваність збільшується серед груп, які ці доплати сприймають виключно як джерело власного добробуту (плазму купити, газді коня і т.п.). Питання не лише в умовах для батьків, питання в професіоналізмі формування державної політики. Бо остання покликана вирішувати СУСПІЛЬНО ЗНАЧУЩІ проблеми
Пройшло 2 тижні з часу мого допису. Не повірю, що ніхто більше не бачив цього поста і цих коментарів. Звичайно, легше тихенько не погодитися, поставити мінус і займатися своїми справами. Проте, на мою думку, даний ресурс і має збирати погляди, думки, обговорення, щоб не просто поскаржитися на законодавство, а реально його змінювати, якщо воно справді шкодить суспільству.
Цікаво, а у випадку, якщо недбайливий батько чи горе-мати навіть сплатять кошти до бюджету, їх дитини стане від цього краще? Питання риторичне! Бо ж ці гроші підуть "у невідому далечинь", а зовсім не їх і навіть не чужій дитині!