•  

+ Пiдписатися

РОЗДІЛ 2.Історичні передумови соціального партнерства (Чи краще разом?-партнерство НДО з владою)   

РОЗДІЛ 2.Історичні передумови соціального партнерства.

Цей розділ має на меті довести і фахівцям органів влади, і активістам громадських організацій,що історія встановлення взаємовідносин між державою та приватним бізнесом, між економічною елітою та соціальними групами , потребуючими допомоги в забезпеченні та підтримці свого достатку,має багато цікавого та формувалася впродовж сотень років – процес цей закономірний,природній і невідворотній. «Вирощування паростків» громадянського суспільства в великій мірі залежить від професійності  «суспільного посередника» – громадських неурядових організацій,які обов,язково повинні знати свою історію. Один починаючий директор молодої НДО, ознайомившись з цим розділом, сер,йозно зауважив : «Так це ж – інша  справа!Громадські організації – не якісь розваги!А великий історичний факт!Коли ми (НДО) маємо таку історію,так і ми себе ,і органи влади повинні дуже поважати та цінувати.».Тож ,можливо, історія додасть взаємної поваги.

 Ще  в 5 столітті до нашої ери генії античної цивілізації  - Сократ, Платон – відкрили теорію «природного діалогу». Найвідоміший давньогрецький філософ Арістотель (384 – 322 рр. до н.е.) практично ототожнював поняття “держава”, “цивільна громада”, “суспільство громадян”. У невеликому демократично організованому грецькому полісі того часу регуляторами людських взаємин вважалися закони, а право сприймалося як вираз громадянської чесноти, арістотелівського “доброго життя” [ 62, с. 10]. Давньоримський філософ і політичний діяч Марк Тулій Цицерон [106 – 43 рр. до н.е. ] зауважував, що не будь-які суспільні узи стають “розсадником держави”, а тільки “морально-прекрасні”. Таким чином, поняття «громадянське суспільство», від самого початку, крім суто практичного, наповнювалося високим моральним змістом, встановлювало найвищу етичну норму, ідеальний праобраз будь-якої громадськості [62, с. 11].

          Гуманістичні мотиви, ідеї духовної свободи всіх людей, незалежно від їх походження та виду діяльності в суспільстві особливо голосно та вимогливо лунали в чисельних трактатах Сенеки. Дуже виразними були  його виступи на захист “промовляючих знарядь”-рабів.

          В 17 столітті  ідея «суспільної угоди» філософа-матеріаліста Гоббса доводила,що для  недопущення соціальних конфліктів вкрай потрібні такі угоди - прийняття  правил, яких згодні дотримуватися усі люди. Т. Гоббс був захисником інтересів абсолютної монархії в Англії, але все ж розробив прогресивні на той час положення про панування права в суспільному житті, відзначаючи “… у підвалинах держави лежить договір, що його з метою досягнення особистої безпеки укладають між собою люди . Це – реальна єдність…” [62, с. 12]

         Ідея «діалогу свободи та монологу права» знайшла свій розвиток в наукових працях Локка, Монтеск,є,Бекона,Вольтера. Дідро також вважав, що «истинным законодателем может быть лишь народ, лишь воля народа является источником политической власти» та стверджував, що головна мета держави – забезпечення невід,ємних прав громадян та їх щастя.

Одним з перших, хто створив ґрунтовні теоретичні засади демократичної держави, був Спіноза. Він застерігав правителів від зазіхання на власність, безпеку, честь, свободу та інші блага підданих. За ствердженнями Спінози :

–       держава, пов’язана законами, повинна забезпечувати дійсні права та свободи людини;

–       держава стає більш могутньою тільки в тому випадку, коли гарантує кожному громадянину не тільки збереження життя, але й задоволення його інтересів.

 Трактування правової держави Д. Локка, який за ствердженнями К. Маркса, був “классическим выразителем правовых представлений буржуазного общества в противоположность феодальному” базувалося саме трактуванні свобод людей та формули “дозволено все, що не заборонено”, забезпечуючи “безпеку, зручності та достаток для народу”. Гегель піднімав правову державу в абсолют та вважав, що такі держави передують розвитку громадянського суспільства. Цінність гегелівських міркувань була в тому, що однозначно відміталися свавілля, неправові дії будь-кого [приватних осіб, політичних об, єднань, державної влади].

          Жан Жак Руссо вважав, що «суспільна угода» може спрямувати відношення між людьми в русло загальної згоди та миру. В німецькій класичній філософії ідеї соціального партнерства відстоював Г.Лейбніц, який вважав,що стан миру та згоди між людьми повинні досягатися на основі угоди та соціального компромісу. Таким чином концепції соціального партнерства допомагали становленню та розвитку правової моделі суспільства.

        В кінці XVIII – на початку  XX сторіччя в громадській практиці значно зросла роль держави в регулюванні суспільних процесів в умовах ускладнення структури суспільства,при цьому питання соціальної взаємодії залишались в центрі уваги.

Необхідність соціального забезпечення при недостатніх фінансових ресурсах у багатьох країнах також штовхають до більш активного партнерства з громадським сектором – залучаються чималі кошти благодійних внесків населення , створюється велика кількість додаткових робочих місць, спільно – “всім миром” - вирішується багато суспільних та місцевих проблем .А керована кваліфікованими менеджерами діяльність недержавних громадських організацій, поступово з “хоббі” перетворюється в серйозний сектор економіки.

Сучасна історія розвитку демократії продовжується по-різному в різних країнах.Існують держави з різними траєкторіями соціального забезпечення[75]. Одні з них (наприклад, Австралія, Великобританія, США, Нова Зеландія та інші з “атлантичного блоку”) скоротили державні витрати соціального забезпечення в контексті економічного раціоналізму. Деякі з європейських країн (Швеція, Германія, Франція та інші) все ще залишили значно централізоване соціальне забезпечення. Росія та Україна в сучасний період відішли від занадто централізованої системи соціального забезпечення та активно реформують цю сферу.

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 3  - Нi  

Коментарі

Bолодимир Любивий   2558 днів тому   #  

Корисний матеріал. Якось, Томас Джефферсон, працюючи над Декларацією про незалежність, виокристав вислів-приниципи Локка: "Життя. Свобода. Власність" з єдиною заміною: замість "власності" використав "прагнення щастя". Саме НГО сьогодні не націлюють громадян на власність, а вчать "прагнути щастя" за великим рахунком. А можливо "власніть" = "прагнення щастя"? Виходячи з підходу Джефферсона (США) саме так і є.

  •   Пiдписатися на новi
Суханова Тетяна   2558 днів тому   #  

Дякую за коментар.На жаль в суспільстві до цього часу панує
впевненість : загальне (чи суспільне) - значить нічиє і байдуже яке воно!А я впевнена,що потрібно навпаки : загальне (чи суспільне) - значить і моє,моїх дітей,моєї сім,ї - і я буду сприяти,щоб воно було найкраще.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!


Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.