Зазвичай не зловживаю копіпастом, але тут ну надто цікава стаття, щоб не поділитися значною її частиною.

Документальний фільм "Жінка-банкомат" розповідає про українок, які мусять працювати в Італії, щоб утримувати свої родини. Здебільшого жінки родом із Західної та Центральної України. Розповідають про своє життя-буття за кордоном, і майже за кожною історією - життєва драма та складний вибір - бути поруч зі своєю дитиною або забезпечити дитині
"айфон, айпед та ай-які дорогі речі".

"Ось мені мама передала сукню, я в ній сьогодні була в церкві. Всі дуже звертали увагу. - показує 16-річна донька заробітчанки чорну обтягуючу сукню з глибоким вирізом. - Ще вона купила мені квадроцикл та дорогий фотоапарат".

"Син мене все питає: "Мамо, а коли гроші пришлеш?" Я йому: "Ти за мною не сумуєш, а тільки посилку чекаєш?" - заробітчанка Галина намагається не плакати.

11-річний хлопчик поспішає в бібліотеку, щоб поговорити по скайпу зі своєю мамою, яка працює прибиральницею в Неаполі. Середина дня, і мама не зявляється в мережі.

"Прийди ввечері, не переймайся", - поплескує хлопчика по плечу бібліотекарка. В цей час його мама Галина саме на роботі. А ввечері вона ділиться з сусідкою по квартирі переживаннями: "Він так сумує. Я йому кажу: ти ж бачиш мене по комп'ютеру. А він: то я ж не можу тебе обійняти по комп'ютеру".

Коментарі зайві - дуже складна соціальна ситуація, але як добре, що серед способів розрадити її згадуються бібліотеки. Наприклад, спеціальний проект для подолання подібної проблеми впровадила бібліотека села Доброгостів на Львівщині, щоб заробітчанам та їхнім сім’ям було куди звернутися за допомогою. А бібліотека м. Тисмениця на Івано-Франківщині реалізувала подібний проект "Заробітчанська правда" для тих, хто не має можливості вдома спідкуватися в онлайн-режимі з родичами за кордоном. Кажуть, що бібліотека 2.0 - це не просто надсучасний ІТ-центр, а осередок громади, який повністю відповідає потребам користувачів. Бібліотека там, де люди, але хоча б саме таких "об'єднуючих" проблем було поменше..