Цього тижня у багатьох містах і селах згадують 2004 рік. Можливо, минулого року День Свободи, який відзначається відповідно до Указу Президента України «Про День Свободи» від 19 листопада 2005 р. № 1619/2005. 22 листопада, сприймався як ще один непотрібний день календаря. Але цього року, судячи з ініціатив, які заплановані на ці дні, цей день може стати особливим.

Багато є спекуляцій на тему цих подій. Я б хотів розказати свою історію.

22 листопада 2004 року після довгої і непростої виборчої ночі (я з товаришем були членами виборчої комісії і практично 2 доби провели у “полях”) сиділи і вже святкували перемогу в одній з острозьких кафешок, оскільки вже знали результати екзит-полів. Чекали на пару з психолінгвістики, яку читали Лариса Засєкіна.

Вже на 3 пінті пива, ми бачимо інші результати по телевізору, які нас не надто надихнули. Петро каже: “поїхали в Київ” (після 3 пінти пива така фраза не видається дивною). Кажу - поїхали. Приходимо ми на кафедру з словами “Ларисо Володимирівно, ми їдемо в Київ. На парах нас не буде. Не знаємо скільки часу”. На що вона спокійно відповіла “Сподіваюсь, ви недаремно туди зібрались”.

Через 2 години, ми виявили, що їдемо в Київ не одні. Разом нас було близько 20 студентів Острозької академії. Приїхали ми в Рівне, сіли на звичайний рейсовий автобус і зранку були у морозному Київі. Як виявилось, усі пасажири автобуса, які мовчки їхали і не розмовляли, їхали на Майдан. Першу ніч я провів у підземці. Наступну - в будинку письменника на Банковій. 3 інші - у машині якогось депутата. На 10 день, коли в наметовому містечку на Банковій я побачив колишніх знайомих СДПУошників з помаранчевими стрічками, я зібрався, купив mp3-збірку Kraftwork, сів на потяг і поїхав в Острог. Деякі роздуми на цю тему збереглись в Журналі “Ї”.

Цікаво було б почути й інші історії :)
Вітаю з святом! Залишайтесь вільними :)