bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Лариса Снігур: «На мій погляд, волонтерство – це стан душі, який не залежить від віку»

Кістяк громадської організації «Об’єднання матерів і дружин військовослужбовців «Оберіг»» складають три тендітні жінки – Ольга Малярчук, Лариса Снігур та Неля Яровенко. Організація утворилася у вересні 2014 року, але вже стала справжньою берегинею військовослужбовців 79 аеромобільної, 28 бригад, Національної гвардії та їхніх родин. ГУРТ поспілкувався із куратором медичного вектору Ларисою Снігур, яка розповіла про те, чим займається організація, як і кому вона допомагає, про волотерство та можливості співпраці.

- Ви утворилися як організація матерів та дружин військовослужбовців 79 аеромобільної бригади. Що вами рухало?

- У нас трьох все почалося по-різному. У Олі Малярчук початком стало поранення чоловіка. Коли її Сашко потрапив до госпіталя, вона зіштовхнулася з тим, що довелося самій робити перев’язки, шукати ліки. На мене вийшли військові психологи. Після трагедії під Волновахою 51 бригаду вивели, і вони попросили допомоги з концертом. Ми зі студентами педінституту десь за добу все це організували, поїхали на Ширлан (Широкий Лан – полігон у Миколаївській обл., – авт.). І там я побачила їх, тільки-но звідти виведених, обтріпаних, без іскри життя в очах. Коли дівчата співали, танцювали, читали вірші, декламували Сімонова «Жди меня», вся ця маса людей принишкла. Було усвідомлення того, що в голові щось перевернулося. Потім було Зеленопілля, що стало для мене відправною точкою, коли ти вже розумієш, що назад вороття не буде. Неля Яровенко спочатку самостійно займалася – її молодий чоловік був мобілізований, – а потім підключилася до нас.

- Зараз організація суттєво розширила напрями роботи. Коротко охарактеризуйте, кому і чим ви допомагаєте, окресліть структуру організації.

- Ольга Малярчук є головою та засновницею організації, на її плечах соціальна та військова сфера, я займаюся лікуванням та реабілітацією військових, Неля Яровенко опікується  родинами загиблих військовослужбовців.

- Наскільки вам зараз вистачає робочих рук, волонтерів?

- Нам багато допомагають Оксана Лобанова та Валерія Єршова. Деякі у зв’язку зі своєю зайнятістю допомагають якийсь окремий період часу, а потім відходять. У всіх є родини, і їх потрібно забезпечувати. Є люди, які, умовно кажучи, не перебирають речі, а підтримують нас фінансово, тому ми всі одна велика команда. Якщо брати глобально, то ГО «Оберіг» включає й діаспору в Іспанії та Канаді, і данців, й американців. Всі ми працюємо на одну спільну справу – допомагаємо військовим та їхнім сім’ям.

- Вашу ГО без перебільшення можна назвати суто жіночою ініціативою. Чому все-таки жінки є численнішими серед волонтерів?

- Ми якраз нещодавно замислилися над цим питанням, порівняли кількість волонтерів-хлопців та волонтерів-дівчат по всій Україні і виявили, що жіноча частина дійсно чисельніша. Напевно, відчуття «тилу» у хлопців асоціюється з тим, що вдома на них хтось чекає. Це та сама первісна печера, де горить вогнище та пахне їжею, і куди можна повертатися. Саме чоловіки йдуть воювати, бо виїзд жінки на фронт – крайній випадок. На передовій чоловіки до жінок ставляться відповідальніше, бережуть їх і тим самим наражають себе на ризик.

- Як місцева влада допомагає вашій діяльності?

- Ми взаємодіємо з губернатором Миколаївської області Вадимом Меріковим, Оксаною Янішевською та Миколою Романчуком. Взимку нам треба було пошити маскхалати для хлопців, а вони допомогли знайти потужності, де цим можна було займатися. Оздоровлення та лікування військових, забезпечення всім необхідним переселенців також неможливі без підтримки облдержадміністрації. Це саме стосується й пошуку спонсорів. Проблема ремонту важкої техніки вирішується простіше й легше за участі органів місцевої влади: вони підказують, куди звернутися, з ким взаємодіяти.

- Ідею створення організації вам підказав відомий волонтер Юрій Бірюков. Чи співпрацюєте ви з іншими ГО Миколаєва та України?

- Це, безумовно, «Крила Фенікса», тому що «Оберіг» – одне з його «крил». Ви праві, саме Юрій подав ідею Олі Малярчук, коли вона знаходилася в Київському госпіталі. Побачивши її роботу, він сказав: «Потрібно включатися». Я в Миколаєві працювала з Діаною Петрені, пересіклися на Ширлані. А потім уже всі ввійшли до складу «Крил Фенікса». Не можу не назвати Андрія Твердовського, фонд «Територія життя», який допомагає нам дуже багато і давно. Наш проект із ними полягає у наданні гуманітарної допомоги родинам загиблих: продуктові пакети, речі. Фонд оплачує курси, лікування дітей. Я назвала тільки організації, з якими існує постійне співробітництво, а скільки ще епізодичних контактів! Закордонні контакти непостійні через відстань. Наша діаспора у Ванкувері вже висилає навіть цільові відправлення, існує медичний проект з американцями  Maidan United.

- Де ви берете кошти? Що переважає: спонсорська допомога чи допомога простих громадян? Як змінилася активність миколаївців з початку роботи організації?

- Дуже важко сказати, хто допомагає більше: бабуся, яка спекла пиріжків на останні гроші, чи бізнесмен, який пожертвував певну суму. Справа не в тому, скільки вони передали, кожен передав стільки, скільки зміг. Допомога, звісно, скорочується і через фінансову ситуацію, і через особливості характеру деяких військових, які, повертаючись додому, можуть щось продати, а потім люди дзвонять і говорять, що бачили щось своє, «передане», в Інтернеті. Але ж більшість хлопців не такі. Армія – це зріз суспільства.

- На вашу думку, хто і з якого віку може стати волонтером?

- У нас є дівчинка, яка малює плакати. Їй усього 7 років. Я прекрасно знаю, що хлопці  цим малюнкам надзвичайно раді. Якось я відіслала студентські роботи, так вони  їх у плівку обгорнули і повісили у себе в бліндажі. Бабуся з пиріжками – теж волонтер. Тож вікових обмежень немає.

Розкажу таку ситуацію: минулого року мій син ліпив саморобки з пластиліну. Нещодавно ми прийшли у госпіталь і знайшли свою, отже, вона передавалася хлопцями цілий рік.

Кожна людина може допомагати й без грошей: вступити у Кулінарну чи В’язальну сотню, чергувати на постах для військовослужбовців на залізничному та автовокзалі, допомогти перебрати речі чи просто поїхати зустрітися з військовими. На мій погляд, волонтерство – це стан душі, коли ти хочеш зробити людині приємно.

- Як ви залучаєте простих громадян до волонтерської роботи? Чи проводите громадські заходи по збору коштів для військових, їхніх родин та переселенців?

- Ми співпрацюємо зі ЗМІ, розміщуємо інформацію у соціальних мережах. Нещодавно спільно з 79 аеромобільною бригадою організували «Реквієм по Зеленопіллю» – вшанування пам’яті загиблих у цій трагедії. Також проводяться заходи для родин загиблих та поранених: майстер-класи, святкування днів народжень.

- Як встановлюєте довіру? Всі багато чули про недобросовісних волонтерів, фейкові сторінки. Як із цим боротися?

- Я не знаю, як з цим боротися, але я пам’ятаю, як починала та чим дорожу. Я викладач, і в мене в Канаді виявилася студентка. Ми почали спілкуватися. І само собою звідти почали надсилатися відправлення. Безумовно, треба показувати, що все потрапляє до людей. Але з військовими, припустимо, нам це робити важко, бо в нас трьох принципова позиція – не викладати їхні фото, і я відразу її озвучую. Те саме стосується і контактів родин загиблих. Безпека військових та їхніх сімей на першому місці. З тими, хто цього не розуміє чи вважає, що вони повинні напряму працювати, ми прощаємося. Але, не дивлячись на це, схема повинна бути прозорою. Я готова всім людям надати чеки на оплату, за кожну копійку готова відзвітувати.

- Яка ваша думка стосовно законопроекту «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (№2983)?

- Ми зареєстрована ГО зі своїм розрахунковим рахунком. Наскільки ця реєстрація ефективна? Виходячи з власного досвіду, говорити, що, якщо організація зареєстрована, то вона абсолютно прозора і все правильно робить, я не можу. Я зіштовхувалася з таким, що деякі фонди оголошували збір коштів на основі неправдивої інформації. Все-таки особисті риси, проведена робота, відгуки людей – ось чому я довіряю. Я впевнена, що багато волонтерів працюють з незареєстрованими організаціями. Для прикладу, фонд «Повернись живим» з Віталієм Дейнегою, який закупає важку техніку, веде співробітництво напряму з військовими. Волонтер виходить на фонд, говорить, що існує така проблема, вони беруть контакти військових, зв’язуються і далі працюють по факту.

- Як Ви боретеся з емоційним вигоранням?

- Допомагає спілкування з близькими, з дітьми. Коли ми вдома, то намагаємося не говорити про роботу, але мій чоловік теж волонтер, тож всі розмови зводяться до одного. Особисто мені вистачає просто деякий час побути в тиші, поїхати в спокійне місце на день чи влаштувати собі коротку відпустку.

- Якими рисами повинен володіти справжній волонтер?

- Чесність і віра.

- Якими проектами займаєтеся та що збираєтеся робити у найближчому майбутньому?

- Допомога сім'ям загиблих та військовим у зоні АТО, реабілітація військових. Зараз починаємо один проект допомоги госпіталям. Нехай поки це залишиться маленькою таємницею.

- Чи буде існувати організація в мирний час? Якою буде її діяльність?

- Безумовно, організація існуватиме у мирний період, тому що проекти допомоги родинам, реабілітації військових довготривалі. Прийдуть хлопці після війни, які теж потребуватимуть нашої участі. Травми не проходять без слідів, якісь проявляються через деякий час чи за певних умов, тому у нас ще дуже багато роботи.

Спілкувалася Олена Позняк

Контакти

  • Людмила Снігур
  •  063-246-85-50
  • Ольга Малярчук, 093-355-44-08
  • oberignikolaev@gmail.com
  • м. Миколаїв
  • вул. Адміральська
  •  41
  • перший поверх
Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 3  - Нi  

Коментарі

Катерина Попкова   1763 дні тому   #  

Кожен сам вибирає свій шлях. Бути волотнером по призначенню і від щирого серця допомагати нужденним - благородна справа! Радісно, що в нашій країні є такі люди, котрим не все одно...

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.